Гепа́рд, мисливський леопард, чита, або пардус (лат. Acinonyx jubatus) — хижак, ссавець з родини котячих, найпрудкіша наземна тварина. У слов’янські мови слово «гепард» прийшло з французької guepard, від італ. gatto pardo, буквально – кіт-леопард.
Народна етимологія так пояснює назву тварини. Падає на спину і чотирма лапами відбиває ворога, звідси гепнутися – упасти на п´яту точку, етимологію слова гепард народ виводить від слова гепа (гузно, звідси чорногуз). Пригадайте слово гепнутися – впасти на п`яту точку.
Унікальний звір поєднує в собі якості кота і собаки: він має довгі стрункі ноги, як у пса, тулуб – укорочений, сліди котячі, а кігті до пазурів не ховає. Сидить, як Бровко, а лазить по деревах, як Мурчик. Охайний, як кішка, муркоче, а гавкає, як собака.
Батьківщина Африка, Південно-Західна Азія, добре приручається, використовують при полюванні на антилоп. Б`є жертву чотирма лапами одночасно. Гепард – найпрудкіший звір Землі, розвиває швидкість до 120 км за годину, майже 35 метрів за секунду. Жодній живій істоті такі рекорди не до снаги. Гепарди збереглися в степах Африки та Азії.
На Русі мисливських гепардів називали пардусами. Руські князі використовували їх на полюванні. Доглядали цих тварин «пардусники», особливі княжі мисливці. В «Повісті врем’яних літ» пардус — символ швидкості, мужності і сили. Літописець часто називає Святослава Хороброго пардусом.
Уявіть собі …. літо 1094 року Диким Полем їде князь Володимир Мономах – онук Ярослава Мудрого. Він замислився, і, щоб не заважати, воїни відстали. Зненацька княжий кінь захрипів, став дибки, чагарники розчахнулися – і майнула блискавка. Кінь поточився і став на задні ноги, але князь обігнав блискавку, зіскочив із сідла, вихопив меча двосічного… Мине багато років і 72-хрічний князь напише у “Повчанні Мономаха” про цю зустріч: “Лютий звір стрибнув до мене на сідло і коня зі мною повалив, та доля зберегла мене живим і цілим.»
Полководець, політик, письменник, «. ..був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 р. у лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»).
Зображення гепарда знаходимо на фресках Софійського собору. Про нього читаємо у “Слові про Ігорів похід”: “А половці руськими землями розбіглись, мов гніздо гепардів І знову пощезали в далечі… «На реке на Каяле тьма свет покрыла — по Русской земле простерлись половцы, точно выводок гепардов».
