– Ну, знова – здорова! – шпетять мене Хомівна. – Для чого ти це пишеш? От:
«31 березня 1492 р. іспанські монархи Фердинанд II Арагонський та Ізабелла Кастильська підписали Альгамбрський едикт, який наказував юдеям Арагону, Кастилії та Леона у тримісячний термін залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла та коштовностей, щоб своїм співжиттям поруч із новонаверненими у християнство не спокушати їх знаннями та практиками юдаїзму. До 31 липня в Африку, Італію та Османську імперію виїхало до 80 тисяч юдеїв.»
– Чи на нашій землі не було переслідувань за національністю, за вірою?
– На жаль, були, навіть мають хронологічну синхронність. Від 31 березня 1856 р. євреям заборонялося служити в російському флоті. Втім, переслідування за національністю, вірою було системним: так, православним українцям при хрещенні було заборонено давати дитині українське ім’я. От і записували Опанасів Афанасіями (згадайте друга Тараса Шевченка Афанасьєва-Чужбинського!); замість Миколи писали Нікола (Терещенка і його дочка Варвара Ніколівна), Остапи ставали Євстафіями (Гоголь, Дашкевич, гетьман Ружинський). Коли батьки здавали дитину учитися (українських навчальних закладів не було); віддавали до бурси, семінарії, академії, записували дитину іншим прізвищем. Також український священик з українським прізвищем не міг отримати прихід, тому додавалося «благородне» -ов: Алейніченков, Горобцов… Сумно, але ми не знаємо імені Петра Ратенського, боярина з Львівщини, небесного покровителя Москви. Його прізвище дали в московії від назви їхньої річки.
– Подібне було і в єврейських родинах. Батьки-іудеї давали дитині рідне ім’я, здавали в науку до хейдера, наймали їдишемовних учителів. Потім одумувалися: дитині треба жити, працювати, служити батюшці-царю. І ставало дитя вихрестом, шукало шляхи до науки.
– До чого ж тут військова служба, флот?
– Бачиш, після служби відставники та їхні діти мали привілеї: порушуючи закон “осєдлості”, жити у великих містах; вчитися у вищих навчальних закладах; мати державні чини, нагороди…
– І що це за такий закон «осєдлості»?
– За царським законом євреям заборонялося порушувати «черту осєдлості», жити у великих містах Росії; на території України, Польщі – будь ласка! З благословення влади проводилися єврейські погроми.
– Ага, згадала! Малий Ісак Левітан ховався в Москві у смітнику, коли на його очах вбивали батьків.
– Так, крім того, євреї мали привілеї на західних землях імперії: займатися бізнесом, бути лихварем (давати гроші під проценти), утримувати шинок, бути власником ключа від православного храму і продавати його (під час хрестин, вінчань, відспівувань, служб).
– Згадала! У Франції була Варфоломіївська ніч, коли вбили всіх лихварів, боржником яких був король.
– Так, така політика розпалювала міжнаціональну ворожнечу, робила сусідів ворогами.
– У царській Росії поляки-католики мали змогу дати нащадкові рідну віру та мову, тільки часто дорослі діти змінювали віру, корегували імена, аби просунутися кар’єрними сходами.
– З давніх-давен була традиція народжувати стільки, скільки Бог дав. І проблемою був поділ спадку. Пам’ятаєте, у Франції, де кожен, хто мав корону графа, міг карбувати свої гроші, збирати мито? Там запровадили право майорату (майор – значить «перший», майорат – право першості): перший народжений хлопчик утримував усю нерухомість. Рухоме ділили між усіма. У нас не було такого права, але був звичай: старший син отримував родовий маєток, його землі, дочкам давали села у віно. Отже, старший син мав майновий ценз, міг рухатися службовими сходами. Пригадайте, Григорій Квітка-Основ’яненко переписав на брата свою нерухомість, щоб той міг робити кар’єру. Середні ж сини могли обрати шлях військових. З тих часів дійшли до нас афоризми: «Розумний – в кавалерії, багатий – в артилерії, п’яниця – на флоті, а дурень – у піхоті…». В армії українські сини могли мати найвищі звання. Поляки мали кар’єрну стелю – не вище звання капітана. Від 31 березня 1856 р. євреям заборонялося служити в російському флоті.
– Що було з молодшими синами? Їх віддавали на службу Богу (священики та ченці). Тому поляки кепкували, що з українців тільки хлопи та попи.
– Як тут не згадати радянську п’яту графу?
Довідка: Межа, або смуга осілості (рос. Черта оседлости) — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена імперським урядом з метою запобігання їх проникнення у внутрішні губернії, і захисту тамтешніх підприємців від єврейської конкуренції. У 1791 р. після скарг московського і смоленського купецтва та звинувачення євреїв у «підриві торгівлі» Катерина II визначила особливим списком місцевості, за межами яких юдеям не дозволялося проживати. – Вікіпедія
