Як здимів торговельний флот України?
13 серпня 1993 р. президент в Україні Леонід Кравчук видав указ «Про створення акціонерного судноплавного концерну «Бласко» – «Чорноморське морське пароплавство», де встановлювалася його правонаступність по усіх зобов’язаннях ЧМП.
Станом на 1991 р. першою була японська компанія; Чорноморське морське пароплавство було другою у світі компанією за кількістю суден і обсягом вантажів. За оцінкою аудиторської фірми “Артур Андерсен” ЧМП коштувало півтора мільярда доларів. До Нахімовської трагедії у структурі ЧМП було 386 суден. Це були балкери, універсальний флот, пасажирський флот, контейнеровозний – сім компаній у складі. На ЧМП працювало 37 тисяч осіб; мозок флоту – апарат управління на п’ять із половиною тисяч людей. Щорічний прибуток 800–850 мільйонів доларів.
Із 95-го до 2000 року компанія (274 судна) зникла з лиця землі: немає ні флоту, ні суднобудування, ні кораблебудування. Усі порти замкнули, порізали; всі пароплавства, риболовний флот зникли. Усі судноремонтні заводи, а там працювало понад 500 тисяч осіб. Моряків немає, ходять під чужими прапорами. Будівля управління порожня, всіх людей звільнили. Є якесь берегове майно, яке потихеньку дограбовують. Жодного судна Україна не має. І не тільки ЧМП немає– Дунайського теж немає, Жданівського немає, “Укррічфлоту” майже не залишилося.
Хто розпродав торговий флот України і де він сьогодні? Як кажуть Хомівна: «Митькой звали!» (Митька від слова микати – красти).
Якщо вірити “Відомостям приватизації” Фонду держмайна України, випущеним у 2000 році: останніми трьома пакетами за один раз було продано 145 суден кіпрській компанії.
Невдовзі вибухнула кримінальна справа про розкрадання майна «Бласко-ЧМП». Було призначено «стрілочника»: адмірал Павло Кудюкін, директор Чорноморського морського пароплавства в 1992–1994 рр. Корінний одесит у п’ятому поколінні, народився на Куликовому полі в першому пологовому будинку. За фахом інженер-судноводій. Закінчив ОВІМУ в 71-му році й починав плавати помічником капітана.
Вирок суду: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Чотири роки мандрів: Лук’янівське СІЗО, миколаївська, одеська, харківська, потім житомирська зони. На зоні квартира була із трьох кімнат: спальня, кабінетик і передпокій; шанобливе ставлення. Через чотири роки Леонід Данилович підписав указ про помилування. Через 10 років із того епізоду закрили справу за статтею 6.2 – “відсутність складу злочину”.
Хто ж винен, що Україна втратила статус морської держави?
