12 вересня 1893 р. у Києво-Подольській Христорождественській церкві 24-річний Михайло Косач одружився з Олександрою Судовщиковою, дочкою маминої близької подруги, письменницею, літературний псевдонім — Грицько Григоренко.
На весіллі були Ольга Косач-Кривинюк, Леся Українка, за свідків з боку нареченого — Олександр Хойнацький та Орест Остроградський; від нареченої — Петро Антонович Косач та Максим Славинський (перше кохання Лесі). Після одруження всі поїхали до Колодяжного. Звідти Судовщикова з матір’ю поїхали на Полтавщину, а Михайло Косач у Дерпт (нині Тарту, Естонія), де він закінчив університет і залишився працювати на фізико-математичному факультеті. Згодом Олександра з матір’ю приєднується до чоловіка. 13 лютого 1898 року в м. Тарту у Косачів народилася дочка Євгенія (Емочка).
Чому обрали саме цей храм? Він – ворота Києва. Саме церква Різдва Христового на Подолі зустрічається у 1543-му в ревізорському звіті комісарів короля Сигізмунда I. Поряд із церковним дерев`яним храмом стояв будинок, у якому жив видатний український музикант і композитор Артем Ведель.
Поручик у відставці Олександр Купрін жив неподалік від церкви у готелі “Дніпровська гавань”, часто заходив до храму, милувався його іконостасом, настінним живописом.
Головне для молодих і їхніх рідних було інше: це церква Шевченка. З 6 по 8 травня 1861 р. в ній стояла труна з тілом Тараса Шевченка перед тим, як його прах відвезли на Чернечу гору до м. Канева.
У січні 1884 року тут відспівували ще одного видатного земляка − Павла Чубинського, автора національного гімну України. Після цього його прах відвезли ховати в Бориспіль.
У 1935 р. храм зруйнували, ікони, срібні та золоті прикраси розікрали, іконостас продали за кордон.
