СРСР мав дев’ять антарктичних станцій: п’ять постійних і чотири сезонних. Після розвалу імперії «старший брат» поділився з Україною по-братськи: показав кукіш.
У листопаді 1993 року Великобританія, яка мала шість арктичних станцій, виступила з пропозицією про передачу за адекватну, але серйозну суму станції «Фарадей» на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній із держав, що не мали станцій на континенті. Цю ідею підхопили українські дипломати — перший посол України у Британії Сергій Васильович Комісаренко, академік, директор Інституту біохімії ім. Паладіна, який досконало знав англійську та радник посольства з питань науки Роланд Франко. Чотирьох дітей мав Іван Якович Франко – синів Петра, Андрія, Тараса та доньку Ганну. І мав Іван Якович лише одного онука, нащадком чоловічої статі був Роланд-Олександр (син Тараса). Єдиний з нащадків Івана Яковича, який носить прізвище „Франко” і зовнішньо подібний на свого діда. Решта – дівчата.
Саме вони вмовили англійців допомогти молодій, незалежній і незаможній Україні отримати станцію за символічну плату.
У серпні-вересні 1994 року пройшла 23-а сесія Організації країн Антарктичного договору, на якій Україну прийняли до організації. 21 листопада 1994 року фонд «Відродження» виділив 12000 доларів на проєкт «Україна повертається в Антарктиду».
20 липня 1995 р. в Лондоні Посол України Сергій Комісаренко підписав міжурядову угоду, а директор ЦАД Петро Гожик — Меморандум між ЦАД і БАС про передачу антарктичної станції Фарадей Україні не пізніше 31 березня 1996 р.
6 лютого 1996 р. британську станцію «Фарадей» передали українським полярникам. На її базі створили українську станцію «Академік Вернадський».