UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Історичні події » Наші дерева

Наші дерева

– З цим карантином і ходити розучуся, – бурчить Хомівна, – встала пораненьку й попхалася потихеньку.
– І куди ж ти подалася?
– Ваакруг школи с начьовкай? – вставила Софочка.
– Та майже навколо дому. Сунуся, розглядаю дерева і ловлю себе на думці: айлант, катальпа, робінія, софора, каштан, платан. Чому такі не дуже українські назви?
– От ти, сусідонько, кольорова! Це ж складова руйнування нашої ментальності.
– А по-людськи можеш сказати?
– Бачиш, після окупації наших степів, знищення нашої історії, мови, церкви, освіти, московські демографи взялися на ментальному рівні змінювати українців, робити нас подібними до себе. Північний сусід мало цінував природу, а у нас навпаки. Українці-степовики знали, як важко виростити ліс, рослину під пекучим сонцем, тому одухотворяли природу, персоніфікували її. Дітей привчали: «не руш дерева (квітки) йому боляче». Наші пісні, поезія – невідривні від природи: «Ой, не світи, місяченьку!».
– Ну, да наш степовий полинок – євшан магічно повертав пам’ять. «Тополі поволі, стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем»
– Візьми наше Запоріжжя. Щойно почали будувати форт Олександрівський, погнали козаків з їхніх зимівників на війну, захопили зимівники, наприклад, наш Дубовий гай і у першу ж зиму порубали всі дерева на дрова. Віддали Хортицю німцям – ті продали дуби на корабельний ліс. Жодного дубка старшого 50 років на острові не знайдеш.
– Ага, біля мосту Преображенського є меморіальний знак, що там був тисячолітній дуб. На Верхній Хортиці 800-літній дуб уграли
– Так, наші рідненькі дуби, тополі, верби росли міцними, здоровими.
– Ніубіваємиє? – з’язвила Софочка.
– От і взялися більшовики за перетворення: замість непокірного Дніпра, його порогів – гниючі болота; замість дубів, верб, осокорів наказали висаджувати айлант, катальпу, робінію, софору, каштан, платан. Важко було рослинам субтропіків виживати в степах. Ростуть вони хирними, хворобливими, жалко на них дивитися.
– Ну, да раньше іх піливалі, а нинче еканомім на фсьом: самі вмєста ванни савіршаєм фрагмєнтарнає амавєніє с кружечкі; в домє цвітоф ні заводім…
– Що тут скажеш?

Тра 15, 2020Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Козак РевухаДорога
You Might Also Like
 
Феодосія. Музей
 
Григорій Лапченко. Кохання всього життя
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image5 years ago Історичні події641
Недавні записи
  • Киянин, нащадок Романових
  • Королевське Євангеліє
  • Леонід Перфецький
  • З роду Коцебу
  • Анна Герман
Позначки
поетписьменникхудожникЗапоріжжяживописецькозацтвочервоний терорграфікперекладачісторикдисиденткомпозиторОУНТарас ШевченкокозакигетьманскульпторполіглотбієналепейзажистмитрополитБогдан ХмельницькийХарківакторілюстраторпейзажіотаманСергій Корольовграфікапейзажкороль ФранціїШевченкокраєзнавецьлікарпортретистбойчукістКиївжурналісткапедагогКапністМосковіяІван Айвазовськийцаргенерал-майорспівак
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.