Наші дерева

– З цим карантином і ходити розучуся, – бурчить Хомівна, – встала пораненьку й попхалася потихеньку.
– І куди ж ти подалася?
– Ваакруг школи с начьовкай? – вставила Софочка.
– Та майже навколо дому. Сунуся, розглядаю дерева і ловлю себе на думці: айлант, катальпа, робінія, софора, каштан, платан. Чому такі не дуже українські назви?
– От ти, сусідонько, кольорова! Це ж складова руйнування нашої ментальності.
– А по-людськи можеш сказати?
– Бачиш, після окупації наших степів, знищення нашої історії, мови, церкви, освіти, московські демографи взялися на ментальному рівні змінювати українців, робити нас подібними до себе. Північний сусід мало цінував природу, а у нас навпаки. Українці-степовики знали, як важко виростити ліс, рослину під пекучим сонцем, тому одухотворяли природу, персоніфікували її. Дітей привчали: «не руш дерева (квітки) йому боляче». Наші пісні, поезія – невідривні від природи: «Ой, не світи, місяченьку!».
– Ну, да наш степовий полинок – євшан магічно повертав пам’ять. «Тополі поволі, стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем»
– Візьми наше Запоріжжя. Щойно почали будувати форт Олександрівський, погнали козаків з їхніх зимівників на війну, захопили зимівники, наприклад, наш Дубовий гай і у першу ж зиму порубали всі дерева на дрова. Віддали Хортицю німцям – ті продали дуби на корабельний ліс. Жодного дубка старшого 50 років на острові не знайдеш.
– Ага, біля мосту Преображенського є меморіальний знак, що там був тисячолітній дуб. На Верхній Хортиці 800-літній дуб уграли
– Так, наші рідненькі дуби, тополі, верби росли міцними, здоровими.
– Ніубіваємиє? – з’язвила Софочка.
– От і взялися більшовики за перетворення: замість непокірного Дніпра, його порогів – гниючі болота; замість дубів, верб, осокорів наказали висаджувати айлант, катальпу, робінію, софору, каштан, платан. Важко було рослинам субтропіків виживати в степах. Ростуть вони хирними, хворобливими, жалко на них дивитися.
– Ну, да раньше іх піливалі, а нинче еканомім на фсьом: самі вмєста ванни савіршаєм фрагмєнтарнає амавєніє с кружечкі; в домє цвітоф ні заводім…
– Що тут скажеш?