Сидимо на сонечку, мліємо. Пухкенький депутатик каліченою мовою муркоче про потребу якнайшвидшого миру.
– І чого це ти так криво посміхаєшся? – задирається Хомівна, – і тобі почулося мурр – мир?
– Та ні, сонечко, гірку усмішку викликало слово «мир», бо саме з цим словом почався занепад Київської Руси.
– Угу, баба згадала, як дівувала! Коли ж то було.
– Давненько, майже тисячу років тому, у листопаді 1097 року на з’їзді князів Київської Русі в місті Любечі. Ключовим словом з’їзду був «мир». На Любецькому з’їзді були: ініціатор – переяславський князь Володимир Мономах; учасниками були:
великий князь київський Святополк Ізяславович,
смоленський князь Давид Ігорович,
теребовлянський князь Василько Ростиславич.
На З’їзді князі домовились і заприсяглися припинити міжусобні війни, проголосили засаду вотчинності (від слова «отче», тобто земля – спадщина від батька)
– Ага, у нас казали бАтьківщина, – додала сусідка.
– Так, князі дали клятву володіти землею свого батька і не відкривати роток на чужий землі кусок.
Святополк Ізяславич отримав Київ з Туровом і Пінськом і титул великого князя;
Володимир Мономах — Переяславське князівство і Суздальсько-Ростовську землю;
Олег і Давид Святославичі — Чернігів і Сіверську землю, Рязань і Тмуторакань;
Давид Ігорович — Володимир-Волинський з Луцьком;
Василько Ростиславович (з братом Володарем) — Теребовлю, Червен і Перемишль.
Домовилися також князі про об’єднання проти половців.
– І що тут поганого? – не вгавала Хомівна, – помирилися, об’єдналися проти ворога.
– Е, ні, Любецький з’їзд формально зафіксував перетворення одної держави на конфедерацію напівнезалежних держав, які для полагодження спільних справ скликали княжі з’їзди.
– Це що, як ЛНР та ДНР?
– Так, схоже на це. Найбільш трагічною була дорога додому князя Василька Теребовлянського – одного із перших претендентів на престол київський. Його двоюрідний брат Давид Ігорович, мав дружину з родини князя Василька, але заздрив і ненавидів Василька. Крім того, Давид Ігоревич не дружив із власною головою: він дозволив київським боярам Василю, Лазарю та Туряку намовити себе проти Володимира Всеволодовича та Василька Ростиславича. Давид у свою чергу намовив Святополка київського проти Василька.
5 листопада 1097 р. після того, як Василько прибув у Київ дорогою з Любеча, київський князь Святополк ІІ Ізяславич обманом заманив до себе князя Теребовлянського. Василько поїхав на прийом, хоч отрок попередив його про можливу зраду.
6 листопада 1097 р. ігумени просили Святослава за полоненого.
Проти ночі на 7 листопада 1097 р. Василька повезли до Звенигорода коло Києва, де Берендій осліпив 31-річного князя.
13 листопада 1097 р. полоненого Василька привезли до Володимира Волинського, де утримували в наступні місяці. На початку лютого 1098 р. Давид замислив видати князя Василька ляхам, а сам хотів забрати Теребовлю собі. 28 березня 1098 р. пішов Давид Ігоревич на Галичину, щоб забрати волость Василькову. Та коло міста Бужська зустрів його брат Василька – Володар Ростиславович. Давид не зважився дати відсіч – «заперся в Бужську». Оточив Володар місто і висунув вимогу: «…А нині ти пусти брата мойого, і я вчиню з тобою мир». Давид зрадів такому миру – віддав князя Василька. І сів Василько у Теребовлі, а Давид прийшов до Володимира.»
Та кожне зло має каратися: от і вирішили Василько та Володар Ростиславичі помститися кривдникам. Оточили місто Володимир. І послали вони [послів] до володимирців, говорячи: «Ми оба прийшли не на город ваш, ні на вас, а на ворогів своїх — на Туряка, і на Лазаря, і на Василя. Бо ті намовили Давида, і тих послухав Давид, і вчинив усе зло. Якщо ви хочете за сих битися, то ми ось готові. А як ні — то видайте ворогів наших». Городяни ж, почувши це, здзвонили віче. І сказали Давиду люди на вічі: «Видай мужів сих. Ми не б’ємося за них. Бо за тебе ми можем битися, а за сих — не б’ємося. А як ні — то ми одчинимо ворота города і ти сам промишляй про себе». І довелося видати їх … Давид тоді, пославши [отроків], привів Василя і Лазаря і видав їх. … І вчинили вони мир у неділю, а в понеділок, на зорях, повісили Лазаря і Василя і розстріляли їх стрілами Васильковичі.»
Як бачиш, слова про мир принесли занепад Києва, а згодом і самої Руси.
– А що там із князем Васильком?
VA_644
Пам’ятник князеві Васильку в Теребовлі. Фото з сайту andy-travel.com.ua
