21 вересня 1920 р. у Харкові Радою народних комісарів УСРР було ухвалено декрет про українську мову. Українську мову було запроваджено як предмет у школах із неукраїнською мовою навчання; введено до вживання в державних закладах та установах.
29 листопада 1920 р. на спільному зібранні Академії наук схвалили «Найголовніші правила українського правопису» (доповнені й упорядковані, здебільшого Агатангелом Кримським). Правила затвердив народний комісар освіти УСРР Г. Гринько. 1921 р. правопис видано в Києві окремою брошурою.
В Україні на той час існував територіальний поділ на національні округи, тому були національні школи та інститути; університети було ліквідовано, як «буржуазну відрижку» (ніколи не розуміла цього визначення!). Так, у Запоріжжі тоді були, крім українських шкіл, болгарські, єврейські, німецькі, польські, чеські, аж чотири російські (сьогодні більше ста!).
6 липня 1927 року у Харкові ухвалено постанову про забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвитку української культури.
На виконання постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про припинення українізації…» 18 листопада 1933 року Пленум ЦК КП(б) України прийняв постанову про припинення в республіці політики «українізації». Без жодних дискусій і конференцій 5 вересня 1933 року був затверджений новий «Український правопис» “очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами”. Не розумію, чому було заборонено літеру ґ, «як буржуазно-націоналістичну», адже цей звук є в усіх словах московської мови (крім слова Бог).
