25 липня 1708 р. у с. Борщівка (поблизу Білої Церкви) за наказом гетьмана Івана Мазепи відбулася публічна страта полтавського полковника Івана Іскри та генерального судді Василя Кочубея, які донесли цареві Петрові І про зносини Івана Мазепи з польським королем Станіславом I шведським королем Карлом ХІІ. Слідство, проведене російськими чиновниками, визнало Кочубея та Іскру змовниками і після тортур передали їх гетьману. Обом було відтято голови.
Після Полтавської битви у Російській імперії почалася «героїзація» «мучеників». Іскрі та Кочубею влаштували пишне перепоховання на території Києво-Печерської лаври, їхні роди наділили титулами та привілеями.
У 1914 р. в Києві на Микільській площі (біля Микільських воріт, нині заводу «Арсенал») постав пам’ятник страченим. Автором пам’ятника був далекий від мистецтва військовий інженер штабс-капітан П. О. Самсонов. Фігури, відлиті зі стріляних снарядних гільз, кияни називали «двома п’яничками на відпочинку».
Навесні 1918 року, за наказом міністра внутрішніх справ (уряду Голубовича) Української Народної Республіки Михайла Ткаченка, пам’ятник Іскрі та Кочубею було демонтовано.
У 1923 році більшовики використали порожній постамент для спорудження на цьому місці пам’ятника арсенальцям. 
На п’єдестал було встановлено гармату, а, щоб добро не пропадало, дошку, прикріплену до постаменту, перевернули і зробили на ній новий напис.
