“ми ще постанем зі своїх руїн”
Ліна Костенко «Берестечко»
30 червня 1651 р. відбулася найбільша битва в Україні XVII ст.: поразка 130 (150?) тисяч українських військ гетьмана Богдана Хмельницького (разом із татарами) від поляків на чолі з королем Яном Казимиром біля Берестечка.
У вирішальний момент козаків покинули союзники, татари Іслам Герая. Хмельницький передав командування полковнику Філону Джалалію, а сам кинувся слідом за татарами, щоб змусити їх повернутися. Хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького (він випустив гетьмана тільки тоді, коли одержав великий викуп із Чигирина). Зрадницькі, підступні дії хана стали однією з причин поразки, проте Богдан не ототожнив його з усім татарським народом:
Татари – ні. Народ не зрадить зроду.
Їх за два дні сім тисяч полягло.
Або ногайці. Пригорща народу.
А понад них вірніших не було.
Бойові дії тривали до 10 липня. Основну частину козацьких військ було збережено та виведено з облоги завдяки вдалому маневру полковника Івана Богуна з відходом через болото. До 10 тисяч вояків із українського боку загинули здебільшого не від рук ворога, а внаслідок паніки й сум’яття на переправах. І застогнали, затужили кобзарі:
Гей, та було ж нас доволі! А зосталося триста.
Гей, та було ж нас триста, та усі шаблісті.
Дві душі зосталось, та й ті непаристі.
Результат битви під Берестечком перевів національно-визвольну війну у стадію дискримінаційних капітуляційних переговорів та мирних угод. З цього часу «молодша сестра» почала трансформуватися у «старшого брата».
З того часу:
Ми, вільні люди вільної землі,
Тавро поразки маєм на чолі
