Сидить моя Хомівна мовчки, ось-ось бризне сльозою.
– Що тебе дістало, голубонько?
– Ти от сказала: «Скрутилися вітри калачиком у вітропорі, дрімають в упокорі». А я так давно не чула цього слова, та вже й ніколи не побачу наших вітропорів…
– Багато чого ми вже не побачимо, але почуємо… До речі, знаєш, де найстаріша посадка в Європі? Біля хутора Дячкове в Диканському районі на Полтавщині. Довжиною вона 1 кілометр, шириною – 50 метрів, загальною площею 5 гектарів. Насадження лісосмуги дуже різноманітне за своїм складом, але домінують у ньому дуби, ясені та чотири види клену. Знаєш, хто першим у світі запровадив лісові смуги, що приборкують вітри?
– Гадаю, агроном, наш степовик, який дбати про землю звик.
– Таки так. Посадки чагарників (бирючина, лох), у яких заплутувався вітер, а за кущами – міцні високі дуби, ясени, гледичію почав робити поміщик, військовий Василь Ломиківський.
– І хто такий? Чому не знаю?
– 26 січня 1778 р. на Полтавщині у с. Милюшки народився історик, агроном, перекладач Василь Ломиківський. Василь Якович – праправнук гетьмана Данила Апостола та праправнук генерального обозного мазепинця Івана Ломиківського.
– Іван Ломиківський (1654-1714) родом з Волині був генеральним писарем у гетьмана М. Ханенка, а в 1670-их рр. перейшов на Лівобережжя, де був з 1689 р. ― членом українського уряду: ген. хорунжий (1689–91), ген. осавул (1692–1707), ген. обозний часів гетьмана Мазепи (1707–1709). У 1690 р. був наказним гетьманом. Один з найбільших прихильників розриву з Москвою, пішов 1709 р. на еміґрацію; помер в Ясах. Гоголі-Яновські дуже тісно були пов’язані з Ломиківськими. Панас Дем’янович Гоголь-Яновський знав діда, батька і дядьків Василя Яковича. З Ломиківськими Гоголі спілкувалися досить часто: зустрічі відбувалися і в їхніх власних маєтках, і в сусідів, а щонайчастіше – у Дмитра Трощинського,
– Батько – поручник у відставці Яків Ломиківський; мати – Марія Родзянко. Потім було у Василя навчання в сухопутному шляхетському кадетському корпусі в Москві, при кадетському корпусі графа Ангальта в Санкт-Петербурзі, служба в Морському міністерстві.
Після виходу у відставку в чині штабс-капітана Василь Якович в 1809 р. поселився в хуторі Трудолюб Миргородському повіті. Землі Ломиківський мав у болотистих заплавах річок Лихобабівки та Хоролу. Він робив загати на річках, обсаджував їх вербами. Самотужки вивчав агрономічну справу, знайомився з науковими досягненнями в цій галузі. Ломиківський першим почав вершками розводити тополі, почав пересаджувати дерева взимку. Він висадив і виростив 10 тисяч дерев, створив 2 дендропарки. Останнє дерево, посаджене Ломиківським (старий берест, котрий ледве могли обійняти двоє людей), стояло при в’їзді в село, де тепер автобусна зупинка. Нічого не залишилося від його колишнього маєтку.
«Через його поля посаджено ліс… Ліс йому потрібен для того, аби в такому-то місці відповідну кількість вологи додати полям, стільки і стільки удобрити опалим листям, стільки і стільки дати тіні. Коли навколо посуха, в нього посухи немає. Коли навколо неврожай, у нього неврожаю немає». Так Микола Гоголь у «Мертвих душах» описав обсаджені лісосмугами поля поміщика Костонжогло, прообразом якого був сусід Гоголів-Яновських Василь Ломиківський. Микола Гоголь – «геній Нікоша» був далеким родичем Ломиківського; дружив Василь Якович із Дмитром Трощинським, Василем Капністом. Упродовж 12 років Ломиківський листувався з Іваном Рома́новичем Мартосом (1760—1831) – вихованець Київської Академії, кабінет-секретар Кирила Розумовського. Багато років Мартос жив самотньо у келії Києво-Печерської лаври, аж доки геть хворого друга Василь Якович не привіз до себе, майже рік доглядав лежачого, на його руках Іван Романович і помер.
Василь Ломиківський, за словами Костомарова, був «одним із піонерів вивчення як побутової й загальної історії, так і пам’яток усної творчості південно-руського краю».
Від сліпого кобзаря-сліпця Івана в 1805 р. Василь Ломиківський записав 13 дум і 3 пісні («Дворянська жона», «Чечітка», «Попадя»).
Створений ним «Словник малоросійської старовини» (1808) та записані тексти українських дум — цінне надбання, як зелені бастіони полезахисних лісосмуг. Незакінчений рукопис містив 70 статей з поясненням російською мовою історичних українських слів (понять).
У 1812 р. Ломиківський здійснив переклад із французької на українську мову «Анналів Малоросії або історії запорозьких і українських козаків» Й.-Б.Шерера (1778).
Упродовж 15-ти років Ломиківський вів рукопис “Записки для малороссийской истории” (нині текст зберігається в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського).
Ломиківський помер бездітним у 1845 р. Зникла скромна, тиха людина, трудолюб. Невідома точна дата смерті Ломиковського, невідомо, де він похований, невідома навіть його зовнішність.
– Які вітропори від суховіїв висаджувати знаємо. А які – від влади окупантів?
