День народження Енциклопедії
– От скажи мені, тільки чесно, – пішла в атаку Хомівна: Тебе називали ходячою енциклопедією?
– Називали і учні, і колеги.
– А ти ображалася?
– Чому? Це абсолютно нормальне слово, що означає широке коло наукових знань. Воно запозичено з французької мови encyclopédie походить від пізньолатинського encyclopaedĩa, утвореного з грецького ἐγκύκλιος παιδεία, буквально «кругове (загальне) навчання (виховання)», що складається з прикметника ἐγκύκλιος «круговий, циклічний» та іменника παιδεία «виховання, навчання». Найперші енциклопедії, чи термінологічні словники, з’явилися у Стародавньому Єгипті під час Середнього царства (2 тис. е.), зібрання знань складалися й у Стародавньому Китаї (12-10 ст. до н.е.).
1 липня 1751 р у Франції побачив світ перший том першої у світі Енциклопедії, яка мала цілком сучасний образ, звичний для нас. За 4 роки до її появи (1747 р.) паризький книговидавець Луї Бретон звернувся до відомого філософа та письменника Дені Дідро з проханням організувати унікальну справу. Дідро погодився і присвятив книзі «Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» 25 років життя.
Коли окупант України забороняв згадувати назву держави, викорінював українську мову, були українці, які дбали про майбутнє. Першою спробою систематичного короткого викладу відомостей про історичні події в Україні та Росії з найдавніших часів до останньої чверті XVII століття відносяться до XVII–XVIII століть: Інокентій Гізель «Синопсис» (перше видання 1674 р. Додаток до книжки містив відомості за кілька століть про князів, воєвод, київських митрополитів. Автором «Синопсиса» був відомий український історик, культурний діяч І. Ґізель. Упродовж XVII–XIX століть «Синопсис» витримав кілька десятків видань.
Першим творцем українського енциклопедичного словника став Маркевич Микола Андрійович. У 1836 р. Микола Маркевич почав публікацію тритомного словника з історії України (першої української енциклопедії).
Своєрідним енциклопедичним виданням з історії українського народу і в цілому з проблем українознавства була підготовлена після видання першого тому «Історії України» у 1898 р. за ініціативою видатного українського історика М. Грушевського у двотомній праці «Украинский народ в его прошлом и настоящем»
У ХХ столітті було кілька спроб видати енциклопедію України.
У 1927 році було засновано видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів — Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М. О. Скрипник, створено в Харкові редакційну колегію УРЕ, секретарем якої став Микола Бажан. 1932–1934 рр. у Харкові було підготовлено матеріали для 3-х томів планованої 20-томної «Української Радянської Енциклопедії» (УРЕ). Друк першого був передбачений на початок 1933 року, але московська цензура заборонила його як націоналістичний, за традиційним у ті часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. За часів В. Затонського виготовлені матеріали були знищені, редакцію УРЕ розпущено. Того ж року Скрипник вчинив самогубство.
– Пригадуєш, ми згадували графиню Лесю Милорадович, яка дала власні гроші для створення Наукового Товариства імені Т.Шевченка?
– А при чому тут НТШ?
– Виявляється саме завдяки НТШ у 1930 р у Львові з’явився перший том «Української Загальної Енциклопедії», побачили світ три томи «Української Загальної Енцикльопедії» у Львові в 1935–1940 рр. під редакцією Івана Раковського.
Невдачею закінчилася справа «Енциклопедії Українознавства», започаткованої 1941 року в Кракові. Український Науковий Інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцізі однотомну енциклопедію німецькою мовою «Handbuch der Ukraine» за редакцією Івана Мірчука.
Після Другої світової Євген Онацький сам-самісінький здійснює подвиг: у Буенос-Айресі видає «Енциклопедію українських символів, вірувань і звичаїв» і найголовнішу працю свого життя – восьмитомну «Українську малу енциклопедію».
Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала «Енциклопедія Українознавства», задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими вченими в Сарселі (передмістя Парижа, Франція). Головний редактор видання — Володимир Кубійович, автори статей, зокрема, Аркадій Жуковський, Юрій Шевельов, Василь Маркусь, Олександр Оглоблин, Микола Глобенко, Софія Янів та інші.
«ЕУ» — це 3-томна енциклопедія (1949–1952 рр.) та 10-томна словникова частина (1955–1984 рр.): 1600 друкованих аркушів, понад 20 тисяч термінів. Здійснено 5-томне англомовне видання «ЕУ» (Encyclopedia of Ukraine, видавництво Торонтського університету, 1984–1993 рр.). 
У 1944—48 рр була невдала друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні. У відповідь на Енциклопедію Українознавства В. Кубійовича після XX з’їзду КПРС (1956) знову почато здійснювати проєкт 20-томної УРЕ. 18 грудня 1957 р. ЦК КПУ видав постанову про видання Української радянської енциклопедії (УРЕ). 
Енциклопедія України – ідея фікс М Бажана. Перші томи цієї української енциклопедії побачили світ 1959-го року. Академік без документів про вищу освіту навіть у лікарняному ліжку продовжував її творити. Загалом проект тривав вісім років. Останній 17-й том УРЕ побачив світ 18 лютого 1966 року. У 1989 році Головну редакцію УРЕ перетворено на видавництво «Українська радянська енциклопедія» з присвоєнням йому імені М. П. Бажана.
(за матеріалами вікіпедії).
