Олександра Псьол

27 жовтня 1887 р. у Москві у будинку Варвари Рєпніної упокоїлася 70-літня українська поетеса Олександра Іванівна Псьол (1817–1887).
Народилася дочка поміщика у с. Псьолівці (тепер Псільське) Великобагачанського р-ну 1817-го (точної дати немає). Батько, Іван Михайлович, служив у канцелярії Миколи Григоровича Рєпніна, коли той був на посаді малоросійського генерал – губернатора. У 1823 р. І.М.Псьол і його дружина померли під час епідемії, залишили семеро дітей. Сиріт розібрали родичі та друзі. Родина губернатора Рєпніна взяла на виховання трьох сестер Псьол: старша – Олександра, середня – Тетяна (хвора, прикута до ліжка) і найменша (немовля) – Глафіра.
Сестри Псьол закінчили Полтавський інститут шляхетних дівчат, засновницею і фундаторкою якого була дружина князя Рєпніна Варвара Олексіївна – онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. 16-тирічна Шурочка закінчила навчання з відзнакою. «Сестры Псел были весьма образованные и талантливые девушки. Глафира Ивановна прекрасно рисовала, а Александра Ивановна недурно писала малороссийские стихи», – згадував М.І.Стороженко.
Літо 1843-го Тарас Шевченко гостював у князя Рєпніна в Яготині. Про цей час поет писав із заслання у листі до Варвари Миколаївни від 7 березня 1850 року: «Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасних воспоминаний». У маєтку князя сестри Псьол познайомилися з Тарасом Шевченком. Леонід Білецький писав: «Поет обертався в дуже симпатичному колі панночок, висококультурних і освічених, як княжна Варвара… в товаристві такої талановитої української поетеси, як Олександра Псьолівна»… Утворилася геометрична фігура: Варвара Рєпніна та Шурочка Псьол – закохалися у Шевченка. Тарас же віддав перевагу юній Глаші Псьол, хоч нерідко їздив до коханої Г. Закревської.
Нерозділене кохання до Тараса пробудило у душі Шурочки щиру щемну мелодію такої сили, що вірш О. Псьол «До сестри» помилково приписували Тарасові Шевченкові, і він увійшов до кількох видань «Кобзаря».
Нам з тобою, моя сестро,
Не ходити в парі.
Твоє сонце світить ясно,
– Моє давно в хмарі.
«Цей останній акорд поезії «До сестри» є природнім переходом до другої, до «Свяченої води»…Тут любовна трагедія переходить уже зовсім у почування тихої резиґнації і примирення з Богом», – відзначав Є. Пеленський. Найвідомішою для сучасників поезією Олександри Псьол стала «Свячена вода», якій високу оцінку дав Т. Шевченко. У передмові до проектованого видання «Кобзаря» 1847 року поет писав: «та от Вам «Свячена вода»: написана панночкою, та ще й хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода, боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо єй-Богу! – не найдете. 8 марта 1847».
Я бачила: святу воду
В річку виливали,
Щоб свяченої ночами
Люди не топтали.
А кохання вірне, щире –
Як вода святая,
Бо воно гріхів багато
Із душі змиває.
От тим то своїх думок
Хоч я і убоге,
Зроду, звіку не покину
Та людям під ноги.
У Господа небесного
Ласки ціле море,
То я в його, як ту воду
Виллю своє горе.
Тарас Григорович у листі від 29 лютого 1848 року просив: «Пришлите, если имеете, «Свячену воду»; она оросит мое увядающее сердце». Цей вірш знайшли у Шевченка під час арешту в Оренбурзі 1850 року.
Болісною тугою нерозділеного кохання бринять поезії «До сестри», «Три сльози дівочі». Поезії-зойки Олександри «Заплакала Україна», «Ой, коли б я голос соловейка мала» та «Віє вітер над Києвом» пролунали після розгрому Кирило-Мефодіївського братства і заслання Шевченка.
Та повідай усім людям,
Що за ним жалкують,
Люблять щиро його пісні
Кращих не почують!
Самотні панянки Варвара Рєпніна та Олександра Псьол лишилися вірними Шевченку. Вони листувалися з Тарасом, пересилали йому книги, не давали йому «вмерти для високого і прекрасного» на засланні.
Посестри не одружувалися, жили завжди втрьох із вдовою Глафірою Дунін-Борковською (молодшою сестрою Олександри): у 1848 −1855 рр. – в Одесі, а у 1855–1887 рр.- у Москві.
У поемі Василя Чумака «Олександра» її зображено біля домовини Тараса Григоровича.
Замовкли всі. Ніхто ні слова.
Ніхто не зна, відкіль вона.
Вінок поетові на груди
поклала тихо і пішла…
Юрба схвильовано гула.
Розгадували довго люди
Хто жінка ця? Звідкіль вона?