Глафіра Псьол

Худ. Глафіра Псьол. Портрет Варвари Рєпніної.
24 жовтня 1823 р. в селі Псьолівка Полтавської губернії (нині Псільське Полтавської області) народилась Глафіра Псьол. Батько Іван Михайлович, збіднілий дворянин служив у канцелярії малоросійського генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського.
У сім’ї було семеро дітей. Після смерті батьків (померли під час епідемії), дітей, які ще були зовсім малими, порозбирали на виховання родичі. Сестри: старші Олександра (1817–1887), Тетяна (1819–1858) та немовля Глафіра (1823–1886) потрапили в сім’ю князя Миколи Рєпніна. Дівчата отримали гарну домашню освіту, потім коштом Рєпніних учились у Полтавському інституті шляхетних дівчат. Не дивлячись на те, що Тетяна була лежачою хворою, вона навчалася разом із сестрами.
У цьому закладі викладали: професор Петро Гулак-Артемовський, поет Левко Боровиковський, художники Іван Зайцев, Василь Волков, піаністи і композитори брати-чехи Єдлічки Алоїз i Венцеслав. Довгі роки членом дворянської опікунської ради інституту працював видатний український поет, драматург Василь Капніст.
Літо сестри Псьол проводили в маєтку князя Рєпніна. Микола Стороженко писав: «Сестры Псел были весьма образованные и талантливые девушки. Глафира Ивановна прекрасно рисовала, а Александра Ивановна недурно писала малороссийские стихи». Влітку 1843 р. Олексій Васильович Капніст привіз Тараса Григоровича до князя Рєпніна у Яготин. Якими ж вони були молодими:
Шевченко Тарас Григорович – 29 років,
Княжна Рєпніна Варвара Миколаївна – 35 років,
Псьол Олександра Іванівна – 26 років,
Псьол Глафіра Іванівна – 20 років.
У Шевченка склалися дружні стосунки з сестрами Псьол. За словами Рєпніної, Глафіра зачарувала Шевченка і «зоря чистої поетичної любові спалахнула і нім». Княжна Рєпніна зізнавалася: «Я втайне и не сознавая того, чувствовала ревность из-за предпочтения, которое он оказывал Глафире». Розумна, витончена Глаша була дуже обдарованою. Талановита художниця зверталася до Шевченка за порадами.
Глафіра Псьол доводилась далекою родичкою Миколі Гоголю. Він сам називав її кузиною. Зберігся портрет Гоголя виконаний Глафірою. З малярських робіт Глафіри відомі альбомний портрет Шевченка, портрет Варвари Миколаївни, княгині Варвари Олексіївни, портрет князя Рєпніна та чоловіка художниці П. Дуніна – Борковського. Зустрічались Тарас і Глафіра в 1846 році в Києві.
Одружилась Глафіра з Петром Дмитровичем Дунін-Борковським, поміщиком, нащадком давнього роду української шляхти. На жаль, через рік він помер. Протягом січня – лютого 1847 року Шевченко перебував на Борзенщині, а потім на початку березня поїхав до с. Седнєва. По дорозі з Борзенщини Шевченко переїхав Десну та заїхав до с. Борківки, щоб висловити співчуття Глафірі Іванівні Дуніній-Борковській, яка недавно стала вдовою. З цього часу Псьол Глафіра Іванівна (за чоловіком Дунін-Борковська) не розлучалася з названою сестрою Варварою Миколаївною Рєпніною. Одеса, Петербург, Москва.
У час рекрутчини Глафіра писала Тарасові, пересилала книжки, підтримувала його.
Померла Глафіра Псьол 26 квітня 1886 р. у Москві. Похована поряд із Варварою Рєпніною у Олексіївському монастирі (Москва).