Теплі дні кличуть пенсіонерок на вулицю, але мої колежанки доволі просунуті, тягнуть із собою планшети, дивляться сесію нардепів. Слухаємо про пенсії, зітхаємо…
– От, живчики, – не стримується Хомівна.
– Живчик – это же напиток, – встряла Софочка.
– Живчик – це ж дзиґа, жевжик, зуй, непосида, шустрило, шустряк, – розгулялася Хомівна.
– Живчик – это же егоза, непоседа, шнырь, шустрик, – додала Софочка.
– А у нас так казали про про вертляву, легковажну людину…
– У нас казали «з жи́вчиком та з пе́рчиком» про такого, хто вовка за вухо вхопить.
– У нас так називали жилочку на скронях, пульс.
– У нас пульс називали б’ючка, живець.
– А ти чого мовчиш? – напала на мене розпашіла Хомівна, – Хто по-твоєму живчик?
– Я дивлюсь, що ви всі відбиваєте у мовника шматок хліба. Все – клас, тільки ж біологію ви забули, а там живчик – заплідок, спермій, сперматозоїд.
– От-от, – зраділа Хомівна, – я ж кажу: депутати, то живчики, бо з мільйона тільки один має шанс стати людиною…
– Замислилися мої філологині.
