Петро Якович Дорошенко

На Петра та Павла 12 липня 1919 р. в Одесі був убитий більшовиками лікар Петро Дорошенко, нащадок двох гетьманів Михайла та Петра Дорошенків.
Він побачив світ 15 жовтня (за іншими джерелами 22 листопада) 1858 р. на хуторі Дорошенків Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині село Дорошенкове Ямпільського району Сумської області). Походив із бокової гілки старовинного козацько-старшинського роду Дорошенків (Климченки-Дорошенки). Мати Марія Парменівна Маркович. Його дитячі роки пройшли в Глухівському повіті. Середню освіту він здобув у Новгород-Сіверській гімназії. У 1884 р. закінчив медичний факультет Київського університету з дипломом хірурга. 20 років працював земським лікарем у Глухові. Допомагав матеріально журналу «Києвская старина».
Дорошенко був запеклим збирачем і дослідником старовини, музеєзнавцем. Петру Яковичу дістався багатий архів пращурів: рукописи про українську минувшину, зошити «Щоденника» Якова Марковича, універсали гетьманів з їх власноручними підписами та інших керманичів козацької України. Були рукописи М.Гоголя, П. Куліша, М. Максимовича. Бібліотекою користувалися історик Ф.М. Уманець при підготовці монографії «Гетьман Мазепа», історик О.М. Лазаревський при написанні «Опису Старої Малоросії».
Колекція мала вироби зі срібла та українського скла, порцеляни, побутові речі, портрети історичних діячів України (гравіровані портрети гетьманів з XVII ст., олійні портрети гетьманів, кілька малюнків Т.Г.Шевченка).
Глухів не мав музею. Коли ж помер у 1901 р. колекціонер М.В. Шугуров, який упродовж життя зібрав цінну бібліотеку та прекрасну колекцію малюнків і картин з українського побуту, вдова М.В. Шугурова подарувала Глухівському земству бібліотеку свого чоловіка та інші речі з його колекції. Цей дар став основою колекції Глухівського музею, до якого Петро Якович Дорошенко долучив свою колекцію.
У 1917 р. Петро Дорошенко власним коштом заснував у Чернігові українську гімназію.
У 1918-1919 рр. Петро Якович жив у Києві на вул. Малопідвальній 12/10 (пров. Михайлівський, замовлення княгині Г. Любомирської (1887 р.) Автор проекту – арх. В. Ніколаєв. У червні 1918 р. очолив Головне управління в справах мистецтва та національної культури Української Держави. За сприяння П.Дорошенка в Українській Державі було створено два українські державні університети у Києві та Кам’янці-Подільському, Всеукраїнська бібліотека, проводилося комплектування Національного архіву, розпочалася реставрація Андріївської церкви й Софіївського собору. У липні 1918 р. були виділені кошти на розкопки Зарубицького монастиря та на закупівлю пам’яток старовини для Національного музею.
В Україні було створено два державні драматичні театри, Українська опера. 23 серпня 1918 р. було затверджено заснування в Києві Державного драматичного театру та асигновано 327400 крб. на його утримання. 30 серпня 1918 р. уряд прийняв рішення про відкриття у Києві Державної драматичної школи для підготовки працівників народних театрів і призначив на її утримання 28800 крб. щорічно.
П.Я.Дорошенко мав давні дружні стосунки з гетьманом П.Скоропадським, який його високо цінував: «Петро Якович мав великий вплив на мене у справі розвитку в мені любові до історичного минулого нашого краю. Дуже розумний, чудово освічений, володіє великою пам’яттю, вивчив з любов’ю історію країни до найменших дрібниць, власник непоганої бібліотеки».
Від 1 серпня 1918 р. Дорошенка визнано наступником гетьмана Павла Скоропадського на випадок його смерті, тяжкої хвороби або перебування за межами країни.
За Директорії УНР Дорошенко залишався на посаді керівника управління в справах мистецтва та національної культури. Разом із урядом виїхав до Вінниці. 19 лютого 1919 р. головноуправляючий П.Я.Дорошенко подав заяву про надання йому відпустки на десять днів для поїздки до Одеси за сімейними обставинами. За нез’ясованих причин він не повернувся до роботи після відпустки і 1 березня 1919 р. був звільнений з посади голови Управління мистецтв і національної культури.
У липні в Одесі 62-річний Петро Дорошенко був схоплений і 12 липня розстріляний ВУЧК. Чи поховали його чекісти – невідомо.
Син брата Івана – Дмитро Дорошенко емігрував і проніс справу дядька упродовж життя.