25 травня 1905 р. у селі Христинівка, Київська губернія народився офіційний мільйонер, власник чудової яхти, полум’яний комуніст Олександр Корнійчук, 11 квітня 1963 р. обраний головою Верховної Ради УРСР.
Шурка – син робітника. З 1919 працював на залізниці, освіту здобув у Київському інституті народної освіти (1929). Писав в основному п’єси на політичні теми. У 1925 дебютував роботою «Він був великий», присвяченою Леніну, наступні твори було спрямовано проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу». Корнійчука змолоду було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко нелітературного змісту (навіть не критик у погонах).
За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п’єси «Загибель ескадри» Корнійчук поцупив у режисера Арнольда Кордюма та прозаїка Вадима Охрименка. П’єса дала нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п’єси, який оголошено в лютому 1933 р. У просуванні наступних п’єс Корнійчукові неодноразово допомагав «пролетарський» письменник, червоний граф Олексій Толстой. У 1937 Корнійчук написав п’єсу «Правда», в якій В. Ленін уперше став персонажем української драматургії, а Корнійчук – королем сталінського театру.
У 1934–1938 рр. Корнійчук мешкав у будинку письменників Роліт. Після розстрілів 37-го статус Корнійчука пішов вгору – він став керівником спілки письменників і переїхав з «Роліту» на Терещенківську, у квартиру щойно заарештованого НКВС керівника Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР Андрія Хвилі…
Під час німецько-радянської війни служив в армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п’єса «Фронт» (1942), написана за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів, які не вміли воювати в нових умовах. Уже тоді Корнійчук став офіційним мільйонером, підчас війни на власні кошти купував танки. Коли Олександра Корнійчука познайомили з товаришкою Вандою Василевською, він жахнувся: монумент із ніжкою 42-го розміру, пропахчений цигарками та загорнутий у шинель. Але він потребував «політичного шлюбу», а вона ж вдовиця. Корнійчук завершив суперечки з першою дружиною за картини та майно, забув Шарлоту Мойсеївну Варшавер і її темперамент медузи.
І хоч молодим бракувало кохання, але феєрверк нагород та посад компенсував усе: О. Корнійчук – Голова Спілки письменників УРСР в 1938–1941 й в 1946–1953 роках; академік АН СРСР (1943); у лютому-липні 1944 р. – міністр закордонних справ УРСР; п’ятиразовий лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951).
Майже кожного дня Корнійчук був у театрі ім. Франка. Він ходив зі знаменитою авторучкою і записував у блокнот словечка корифеїв: Милютенка, Шумського, Яковченка – «в курсє дєла!», «цвєтущу жизнь», щоб пахло потом і сльозами. Потім вставляв живі слова у рибу (схему п’єси).
Його оголосили класиком за життя, його доробки (вчителі казали «одоробки») включили до шкільної програми.
У Києві йому належала двоповерхова квартира на Шовковичній. Молодята придбали затишний палацик на вул. Обсерваторній, 6, побудований в кінці ХІХ ст. (належав Олександру Барбану, потім І. Гореславському, згодом провізору В’ячеславу Геращеневському).
Автор любив робити подарунки «з барського плеча». Так, після прем’єри «Калинового гаю» подарував акторкам – золото, чоловікам – срібні портсигари. Ужвій подарував золотий браслет із діамантами, вона його продала, коли хворів син.
О.Є.Корнiйчука цитували, наприклад, це: «i в мене була сучечка, ой сучечка, чорна хороша i я їй богу мисливець».
Києвом ходили легенди, що мільйонер О. Корнійчук викликав касира ощадкаси додому й отримував гроші з книжки, бо дуже боявся виходити з дому. «Не родина, а банда – Корнійчук і Ванда,» – шепотіла Україна сталінських часів.
Розповідали, що Ванда жила в одних кімнатах квартири, а в інших – О. Корнійчук із юною Мариною Захаренко (акторка, молодша на 17 років, вага 45 кг, нога 35 розміру). Марина мала двох синів: старший Володимир Бортко, кінорежисер, зняв «Собаче серце», «Бандитський Петербург».
29 липня 1964 р. у Києві на 60-му році урвалося життя Ванди Василевської. Через 4 місяці драматург одружився з Мариною.
ЗМІ все ще пишно його величали «Солдатом миру», а він помирав від лейкемії, яку отримав, коли разом із М. Хрущовим був на випробовуванні атомної бомби. «Помру, коли не зможу сам поголитися», – пророкував О. Корнійчук.
14 травня 1972 р. він втратив свідомість і не поголився.
Залишити відповідь