Таємна організація, яку ми називаємо по-різному: «Громада», «Стара Громада», діяла у Катеринославі, Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові. Це таємна організація родичів або добре знайомих між собою людей. Хтось міг порекомендувати людину в члени громади і, якщо хоч один голос був проти, – ця кандидатура більше ніколи не обговорювалася.
Мала вона сотню членів на всеньку Україну, двадцять родин на весь Київ, а зробили для України більше, ніж усі сучасні фарбовані лиси-політикани. Члени таємної організації присягалися:
– вдома послуговуватися тільки українською мовою;
– виховувати дітей свідомими українцями;
– якщо громадівця забирали під арешт, або він помирав, родині допомагали члени товариства; сироту-дитину брали собі на виховання (так виховувалися Максим Рильський, Михайло Старицький);
– щомісяця віддавати десятину заробленого на українські справи.
Щоб створити мовне середовище для дітей, родини селилися в одному дворі, наприклад: аристократичні родини Косачів, Лисенків, Старицьких, Вовк-Карачевських.
Чи не дивує Вас сусідство трьох монархічних родин? Косачі – нащадки герцога Стефана Косача, володаря Герцеговини. Старицькі – нащадки великого князя Володимира. Великий Князь Києва, Чернігова і Карачева Василь Карачевський-Вовк, чий рід починається від Володимира Великого, продовжується через Ярослава Мудрого. Громадівцями були троє рідних братів Вовк-Карачевських.
8 травня 1834 р. у с. Британи (зараз – Дуболугівка) неподалік Ніжина, на Чернігівщині народився дворянин Василь Никодимович Вовк-Карачевський. Разом із двома рідними братами (Никодим Никодимович і Григорій Никодимович) паничі отримали ґрунтовну домашню освіту, потім утрьох навчалися в Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька. Брати стали громадськими та земськими діячами. В.Н. Вовк-Карачевський подався до Києва, закінчив Київський університет (за фахом лікар). Разом із братами та побратимом Олександром Кониським вступили до Київської громади. Василь Никодимович був відомим лікарем, добре заробляв, придбав власне житло і надавав приміщення Володимиру Антоновичу для читання лекцій із історії України, для відзначення шевченківських роковин. Вовк-Карачевський писав статті українською мовою і пересилав їх до преси на Західну Україну, до журналу «Основа» в Петербург. Василь Вовк-Карачевський – автор історичного дослідження «Канів і його коротка історія» (1899).
Уже тоді громадівці вирішили створити великий тлумачний словник української мови. За роботу взявся Василь Никодимович разом із О.Кістяківським і В.Науменком. Два десятиліття збирався матеріал, переховувався на горищі у Кістяківського; зрештою громадівці власним коштом вирішили надрукувати словник у редакції «Киевской Старины». Найняли у 1902 р. за дві тисячі карб. редактора-укладача – Бориса Грінченка (подробиці, текст угоди у передмові до «Словаря»). Неодмінною умовою був підпис: «редактировали В. П. Науменко и Б. Д. Гринченко». Навіть, коли Б.Грінченко «забув» про редактора В. Науменка, ніхто з громадівців не підняв скандалу, щоб не чорнити української справи. А чи часто ми згадуємо, що громадівці створили словник і власним коштом видали його?
Син В.Н. Вовк-Карачевського – Василь Васильович (1873-1920). Теж народився у с. Британи, історик, учень В.Б. Антоновича; закінчив Київський університет. Викладач Київського кадетського корпуса, депутат ІІ Державної думи Російської імперії від Чернігівської губернії. 1 вересня 1919 р. арештований чекістами, закатований більшовиками у в’язниці ВЧК.
Залишити відповідь