Не йде з голови хвильовізм «геть від Москви!», згадуються дві Королеви. Народжена в Іспанії (батько – нащадок Ярослава Мудрого, мати – іспанська грандеса), вихована в Європі Наталена Королева, стала справжньою українкою, українською письменницею. Нащадок козацького роду Королева Муз, Анна Горенко (Ахматова) з холодного Пітера винесла огиду до всього українського.
Київська чаклунка Анна Го́ренко (наше горенько) народилася в Одесі (на дачі Саракіні, Великий Фонтан) і все життя зберігала до міста ніжну любов. Її батько відставний флотський інженер-механік Андрій Горенко; дід, Антон Горенко, з козацької старшини, учасник оборони Севастополя. Мати поетеси — Інна Стогова похована в с. Слобідка-Шелехівська (Хмельницька область), де відкрито музей Ахматових. До речі: Анна Горенко на початку ХХ століття вирішила розірвати зі своїм українством («не люблю мову», – говорило геніальне горенько у зрілому віці) і взяти псевдонім на честь ординського хана Ахмата, котрий начебто був її предком. Але… У реєстрі козацької старшини знаходимо Герасима Ахматова з Ніжинського полку. Отже, Анна Ахматова мала українське козацьке прізвище і псевдонім.
З дитинства Аня запам’ятала Чорне море, стародавній Херсонес, будинок діда під Севастополем, де сім’я проводила літо. Після розлучення батьків родина жила в Євпаторії. Багато років її життя пов’язано з Києвом. Родина Горенків жила в готелі «Національ» (на розі Хрещатика і Бессарабської площі, на місці нинішнього кінотеатру «Орбіта»). Маленьку Аню з сестрою няня водила у Шато-де-Флер, Царський Сад. Біля Маріїнського палацу дівчинка знайшла булавку у вигляді ліри, і няня сказала: «Це значить, ти будеш поетом». Пізніше Анна Ахматова жила на вул. Мерингівській, буд. 1, кв. 4 (нині Заньковецької, 7); на вул. Тарасівській, 23-25, біля Ботанічного саду університету. Вона закінчила останній клас Фундуклеївської гімназії і вступила до юридичного факультету жіночого університету св. Ольги. Юна Анна назавжди полюбила Софійський собор, Печерську Лавру й Андріївську церкву. Пізніше вона зверталася до пам’яті:
Так тяжелый колокол Мазепы
Над Софийской площадью гудит.
И в Киевском храме Премудрости Бога,
Припав к Солее, я тебе поклялась,
Что будет моею твоя дорога,
Где бы она ни вилась.
Саме в Києві Анна Ахматова почала писати поезії, вперше відчула себе поетесою.
То слышали ангелы золотые
И в белом гробу Ярослав,
Как голуби, вьются слова простые
И ныне у солнечных глав.
В старості Анна Ахматова писала, згадуючи Київ:
– Я научилась просто, мудро жить, смотреть на небо, и молиться Богу, И долго перед вечером бродить, чтоб утолить ненужную тревогу…
«Путь свой жертвенный и славный здесь окончу я…».
Вона згадувала Софійський собор, мармуровий саркофаг, у якому поховано Ярослава Мудрого, і записала: «Вчені кажуть, що мармурова гробниця Ярослава Мудрого набагато старша за його час і створена в Візантії».
У Києві на місці нинішнього «Українського дому» за царських часів був готель «Європейський», 
тут за кавою Микола Гумільов втретє посватався до Анни Ахматової – і вона погодилася. Через півроку в Миколаївській церкві (нині там станція метро «Лівобережна») 20-річна Анна Горенко та 23-річний Микола Гумільов обвінчалися й поїхали на дарницьку дачу матері Анни. 
«25 квітня 1910 р. я вийшла заміж за М.С. Гумільова. Вінчалися ми за Дніпром у дерев’яній церкві. У той же день одесит Уточкін летів над Києвом, і я вперше побачила літак.»
Далі була весільна подорож, Париж. Микола Гумільов привів молоду дружину в кафе «Ротонда», де збиралася вся художня та літературна богема Парижа. Там Анна Ахматова познайомилася з художником Амедео Модільяні, запам’ятала золоті лелітки у його очах. Зачарований художник попросив змалювати її портрет. Вони бачилися ще кілька разів. 
Анна з чоловіком повернулися в Петербург. Гумильов залишив молоду дружину і подався на півроку в Африку. Увесь час самотня «солом’яна вдова» отримувала полум’яні листи від Моді-Дедо. Італійський красень благав про зустріч. Коли повернувся чоловік, відбулася колосальна сварка, в якій Анна зазнала важкість Миколиної руки. Ахматова втікла в Париж до Моді. Вони провели разом незабутні майже три місяці. Модільяні мав вітер у кишенях, тому закохані гуляли паризькими вулицами, сиділи на безкоштовних жорстких лавах Люксембурзького саду. Анна відкрила для себе нічний Париж. Моді марив Єгиптом – він водив Анну в Лувр дивитися Єгипетський зал, малював її в одязі єгипетських танцівниць. У маленькій, заставленій полотнами кімнатці Ахматова позувала художнику.
Модільяні тоді написав шістнадцять портретів поетеси, які пізніше, під час російської революції, згоріли у пожежі.
Після її повернення з Франції Модільяні більше не писав. Ахматова важко переживала розрив, довго тримала образу на Моді.
Через дев’ять років в один день помер Дедо і його дружина художниця Жанна Ебютерн.
І не змогла Ахматова забути ті казкові місяці кохання:
В синеватом Париж тумане,
И наверно, опять Модильяни
Незаметно бродит за мной.
У него печальное свойство
Даже в сон мой вносить расстройство
И быть многих бедствий виной.
Но он мне — своей Египтянке…
Что играет старик на шарманке?
А под ней весь парижский гул.
Словно гул подземного моря, —
Этот тоже довольно горя
И стыда и лиха хлебнул.
Палка пристрасть двох геніїв – Поетеси і Художника, життя в Парижі проминули, як «сновидіння, яке пам‘ятаєш усе життя»… Але… В кінці життя, відвідуючи Париж, Анна Ахматова перед будинком, де колись була щаслива, зронила: «Вот мое окно во втором этаже… Сколько раз он тут у меня бывал».
Значна частина творчості Анни Ахматової присвячена Україні: поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку (66 поезій) Івана Франка «Зів’яле листя». Коли їй запропонували підстрочний переклад обурилася: «Для чого? Я добре знаю українську мову.» Максим Рильський дав високу оцінку перекладу.
У 1962 р. Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури; 1964 — в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а 1965 року її удостоїли диплома почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила мармуровими сходами, а ректор спустився до неї.
Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі (Москва) на урочистому вечорі, присвяченому Данте.
Восени 1965 року Анна Ахматова перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії.
Головне зображення: Анна Ахматова. Портрет роботи Натана Альтмана, 1914 р.
Залишити відповідь