У старому Олександрівську 1 жовтня 1902 р. народився відомий історик, дослідник козаччини, учитель Олени Апанович Кость Гуслистий .
Разом із хлопцями Кость робив набіги на сусідські сади, з вудочкою пропадав на Дніпрі, дослідив усі балки, печери й скелі на Хортиці. Одного разу на абрикосині його впіймав хазяїн саду, Яків Новицький. Дідусь не сварив хлопця, тільки застеріг від споживання зелених плодів від швидкої Насті. Вони розговорилися: про Хортицю, Новицький пригадав, як водив своїх учнів козацькими стежками. З цього часу унадився Кость до історика: слухав його розповіді, працював у бібліотеці, а одного разу познайомився з побратимом Новицького. Це був Дмитро Яворницький, який приїздив у гості з Катеринослава.
А ще Кость унадився до хутора глухонімих (нині це територія заводу «Мотор Січ»), де працювали викладачами його старший брат із дружиною. Цілими днями хлопчина там пропадав, він вивчив мову глухонімих, часто виступав тлумачем. Згодом Кость закінчив Олександрівську вчительську семінарію та Запорізьку педагогічну школу (1921 р.). Працював вихователем у Запорізькому дитячому будинку № 1 (там, де зараз СІЗО), згодом закінчив курси з підготовки вчителів для шкіл глухонімих і отримав спеціальність вчителя-дефектолога в галузі сурдопедагогіки. У грудні 1922 р. Кость Гуслистий переїхав до Катеринослава, де працював учителем-вихователем у Катеринославському дитячому будинку для глухонімих до травня 1923 р. Душа ж його горнулася до чистої науки, тому Кость Григорович подався на історичний факультет до Катеринославського Інституту народної освіти. Частенько відвідував уже знайомого Д.І.Яворницького, працював у його архіві, що визначило подальше життя К.Г. Гуслистого. Відразу по закінченні Дніпропетровського ІНО, в 1928 р., К. Гуслистий вступив до аспірантури при кафедрі українознавства, якою керував академік Д. Яворницький. До речі, ця кафедра утворена з ініціативи Д.Яворницького ще 1 січня 1921 року, була першою науково-дослідною кафедрою з історії України в республіці.
Коли відбулося згортання політики «українізації», кафедру в Дніпропетровську закрили, тому К. Гуслистий переїхав до Харкова. Як колись Яків Новицький передав свого учня Дмитрові Яворницькому, так січеславський побратим передав Костя своєму другові Дмитру Багалію. У 1930-1931 рр. Гуслистий навчався в аспірантурі при Харківському науково-дослідному інституті історії української культури, директором якого був історик, етнограф, академік Д.І.Багалій, залишився в ньому працювати. У 1932 р. вийшла з друку перша наукова праця К.Г.Гуслистого – збірка документів до історії повстання селян в селі Турбаях (1789-1793 рр.). Із січня по квітень 1934 р. був виконуючим обов’язки директора цього інституту.
З часом пов`язав Гуслистий свою долю з Києвом, із Академією наук. Кость Григорович уклав цілу низку досліджень із історії утворення української нації, з етнічної історії українців, історії козацтва. 19 серпня 1939 р. рішенням вченої ради Київського державного університету К. Гуслистому було присвоєно вчений ступінь кандидата історичних наук. В 1940 р. Інститутом історії України АН УРСР було видано «Короткий курс історії України». Ця праця була першим курсом історії України від найдавніших часів до передодня Другої світової війни, що «базувався на марксистсько-ленінській методології». Час війни прожив в Уфі, де брав участь у створенні серії історичних праць «Наші великі предки». У 1942 р. він опублікував чотири праці про Данила Галицького та дві про Петра Конашевича-Сагайдачного, у 1943 р. – дві статті про Богдана Хмельницького. 
29 серпня 1947 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР». Нищівній критиці піддали роботи К. Гуслистого за «антимарксистський дух», «грубі політичні помилки», «перекручення буржуазно-націоналістичного характеру», «відродження теорії Антоновича, Грушевського» і тому подібне. 14 листопада 1947 р. К. Гуслистий був звільнений з посади завідуючого відділом феодалізму і переведений на посаду старшого наукового співробітника інституту.
Це надломило К.Г. Гуслистого як вченого – історика, та змінити себе він не зміг. К. Гуслистий продовжував працювати над найнебезпечнішою в СРСР темою козацтва; його вірною ученицею стала Олена Апанович. Не побоявся запоріжець виступити на нараді зі звинуваченням директора інституту О. Касименка у компіляції та плагіаті. Пошуки правди закінчилися тим, що К. Гуслистий без власної згоди був переведений на роботу до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського.
Тоді й створив К. Гуслистий відомий нині музей народної архітектури та побуту в с. Пироговому під Києвом. На новій роботі К. Гуслистий працював над створенням фундаментальної монографії «Українці». У 1963 році захистив докторську дисертацію «Питання історії України і етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)».
Кость Григорович – автор майже 130 наукових і науково-популярних праць із історії України. Помер Кость Гуслистий 21 лютого 1973 р. на 71-му році життя. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.
Залишити відповідь