26 вересня (9 жовтня) 1904 року у Кам’янці-Подільському народився поет Микола Бажан, чию кандидатуру у 1970 р. професор Омелян Пріцак, завідувач відділу української літератури Гарвардського університету, висунув на здобуття Нобелівської премії. Бажан подякував за увагу й честь і відмовився від висування на Нобелівську премію. Чому?
– Поет – уособлення радянської системи не був марнославним? Якоюсь мірою так. Микола Платонович мав непересічний розум і глибоко приховане від сторонніх критичне ставлення до самого себе як митця. У листі-відповіді він написав: «Я чудово розумію — Ви вкладаєте в цю ініціативу більш широке, глибоке і важливе значення, ніж моя скромна особа, бажаючи цією акцією привернути увагу західноєвропейської та американської громадськості до української культури. Але не без підстав побоююсь, що моя кандидатура для цього не придатна». «Про висування на Нобеля казав своєму учневі та колезі так: «Женю, не варта справа Заходу ( а не заходу!!!)… Я й так доживу, без надмірної уваги і з чистою душею. Мені орденів вистачить…»» (Vasyl Kalyaev)
– Не хотів зайвої халепи у свої 66 років? Боявся? Звісно, боявся. Микола Платонович, добре пам’ятав, як пропозиція Нобелівського комітету змінила долю Бориса Пастернака. Він боявся все життя. Чого? Перш за все – свого походження.
Батько – офіцер, військовий топограф. Виходець із селянської сім’ї з Полтавщини, Платон Бажан був людиною надзвичайного розуму, моральної чистоти й суворих життєвих правил. Коли його полк стояв у Кам’янці-Подільському, він зустрів українську шляхтянку Галину Поржецьку (тоді вчилася в Київській гімназії, згодом учителювала). Один із її предків, Тиміш Поржецький, поет, член Вільненської академії. Його вірші латиною, датовані 1639 p., збереглися в бібліотеці Вільнюса. Інший предок був уніатським священиком, який від папи римського одержав ікону-горельєф та індульгенцію — свідоцтво про відпущення гріхів усьому роду. Зарученими Платон і Галина були п’ять років, бо для шлюбу треба було внести в офіцерську касу певну суму, яка гарантувала б сім’ї пристойне життя. Одружилися 1902 p., прожили разом 53 роки мали трьох дітей. Платон Артемович Бажан — учасник Першої світової війни. Останнє його звання в російській армії — підполковник. Платон Бажан був старшиною Дієвої армії УНР. З початком «великого терору» Платон Артемович зник і нелегально перебував у Криму. 
Мав Микола Бажан молодшого на три роки брата Валентина, якого у 1930 р. заарештували у справі УВО, репресували.
Рятуючись від неминучого арешту, утекла до Криму з чужим паспортом сестра Миколи Платоновича – Алла. Вона зустрічалася з популярним сатириком Юрієм Вухналем, але в листопаді 1936-го його ув’язнили, а влітку 1937-го розстріляли.
Коли відбулася розправа над Курбасом і пішов на той світ Хвильовий, Бажан був обвинувачений у «відриві від радянської дійсності» та націоналізмі. Над ним, батьком і сестрою повисла загроза знищення. Залякали Бажана дві автокатастрофи, що сталися з ним одна за одною. Довелося у 1932 році писати поему «Смерть Гамлета» («Єдина велика і справжня є людяність // Ленінська людяність класових битв!»). «Бажан відчував, що й за ним ось-ось мають прийти. Зібрав речі про всяк випадок і… понад рік щоночі (!) спав у штанях, бо не хотів виглядати нещасним перед своїми екзекуторами – стояти в спідній білизні й безпомічно намацувати в темряві окуляри (він з дитинства недобачав). Наприкінці літа 1938-го Бажан упевнився, що інтуїція не зраджує його – він і справді стояв лише за крок до смерті».
Сім років працював Бажан над перекладом «Витязя у тигровій шкурі», але догодив Сталіну. У січні 1939 року, коли Миколу Бажана (з подачі Сталіна) замість очікуваного арешту нагородили орденом Леніна за переклад поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»), Платон Артемович повернувся до Києва, поселився разом із дружиною у квартирі, виділеній синові-орденоносцю. Галина Аркадіївна померла 6 жовтня 1955 року, Платон Артемович пережив її на десять років — помер 1966 року.
Із 1943 року М.Бажан обіймав високу посаду заступника голови Ради Міністрів УРСР, але він не тільки боявся вступитися за брата, він навіть не визнавав, що Валентин його брат. Вони жили в одному місті, не родичаючись.
По-друге, академік, лауреат двох Сталінських премій, член ЦК не мав документів про вищу освіту. У 1923 р. після закінчення Уманського кооперативного технікуму, Бажан переїхав до Києва, де навчався спочатку в кооперативному інституті, а потім в інституті зовнішніх зносин, але жодного диплому не отримав.
По-третє, у СРСР надавали ваги удаваній моральності авторитетів та порядку у п’ятій графі анкети членів їхніх родин. М.Бажан мав дружину Гаїну Симонівну Коваленко й дочку Майю; жили в кв. 31 будинку Роліту (робітників літератури). У 1938 р. в Києві, на вечорі В.Качалова у Будинку Червоної армії, Бажан познайомився з жінкою надзвичайної вроди Ніною Лayep. Обоє мали невдалі шлюби, тому в 1939 р. вони були вже разом. У листах до дружини Бажан писав, що був би нікчемним і самотнім, якби не їхня любов: «Давай одне одного ще більше берегти. Ніщо не згасло, не пройшло, все з нами: я горджуся тобою, твоєю і своєю любов’ю, бо вона запорука, ознака кращого, що є в мені і в тобі». У 1944-му Бажани оселилися в Києві на вулиці Рєпіна, 5 (нині — Терещенківська).
У 1962 р. контора шукала ідеологічного цензора для збірки Ліни Костенко «Зоряний інтеграл». Павло Тичина відмовився і потім мав клопіт із неприсудженням нагород до своїх ювілеїв. Микола Бажан не відмовився, хоч потім каявся й вибачався: вивершив блискучу рецензію на роман “Маруся Чурай”. Верстку книжки “Зоряний інтеграл” Ліни Костенко радянська цензура “розсипала”, твори й навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики до 1977 р.
Останні 26 років життя Бажан присвятив напруженій праці над 17-томним виданням першої Української Радянської Енциклопедії, незмінним головним редактором якої він був. Згодом побачило світ друге — 12-томне видання УРЕ українською та російською, шеститомна «Історія українського мистецтва», двотомна «Історія АН УРСР», перша в СРСР «Енциклопедія кібернетики», двотомний «Шевченківський словник», 26-томне видання «Історії міст і сіл України». У друк не пішла жодна стаття без його особистого редагування. Навіть у лікарні малорухомий, тяжкохворий Микола Платонович продовжував роботу. Він схуд, але був підтягнутим, зібраним, елегантним і красивим.
23 листопада 1983 р. у Києві помер поет Микола Бажан.
Залишити відповідь