Тарновські, або за польським правописом Тарнавські, прийшли в Україну після Люблінської унії, коли «королев`ята» одержали величезні латифундії. Тарновським належала Уманщина, де за короткий час виросло 110 містечок (окремі містечка були густо залюднені: в Ромнах 6 000 господарств, у Лохвиці – 325, у Лубнах – 2 646) та 200 сіл.
Серед відомих на Лівобережжі Тарновських – варвинський сотник Федір, далі – Степан Васильович – бунчужний товариш і один із керівників Генеральної військової канцелярії. Степанів син Яків – генеральний бунчужний, його сини Василь і Степан призначені чернігівським й київським маршалками.
Прижився на наших і землях рід товариша військового Івана Тарнавського, на прізвисько Ляшко. Яків Маркович у генеалогічних замітках писав про свого приятеля Стефана Тарновського – онука Ляшка. Гортаючи пожовклі сторінки родослова Вадима Модзалевського, де зазначаються кровні родичі, знаходимо, що Тарновські пошлюбилися з Кандибами, Милорадовичами; Міклошевськими, Скоропадськими, Остроградськими, перераховуються високі посади, кількість землі та душ.
Понад 70 років Тарновські володіли Качанівкою і перетворили її на музей історії України. У свій час Качанівка перейшла до Тарновських від графа Рум`янцева. 
Григорій Степанович – син Параски Андріївни Остроградської (Почеки – від першого шлюбу, Тарновської – від другого) у 1824 році успадкував садибу Качанівка після смерті матері. Григорій Степанович Тарновський (1788 – грудень 1853) – чиновник із особливих доручень Міністерстві внутрішніх справ більшу частину життя прожив у Санкт-Петербурзі.
Камер-юнкер імператорського двору, статський, а згодом титулярний радник, багатий землевласник, який мав 9 тисяч кріпаків у Київській, Полтавській і Чернігівській губерніях. Кожного літа поміщик приїздив в Україну. У 30 років Григорій Тарновський взяв шлюб із Ганною Дмитрівною Алексєєвою, рідною тіткою генерала Георгія Алексєєва, праправнука гетьмана Данила Апостола. Його могутню потилицю зобразив Ілля Рєпін у «Запорожцях».
Саме Григорій Тарновський завершив упорядкування садиби у Качанівці та формування палацо-паркового ансамблю. Величезний, на сто гектарів парк, у якому дуб-тризуб, березовий гайок, що кронами нагадує шапку Мономаха, припали одне до одного дерева на Гірці кохання.
Григорій Тарновський був меценатом: значну частину доходів від майна постійно передавав на заснування та підтримку «на вічні часи медичного факультету при Київському університеті Св. Володимира». Він дав 250 крб. на викуп актора Михайла Щепкіна з кріпацтва (ніхто більше 100 крб. не дав); дав гроші на викуп Т. Шевченка. Був покровителем художника В. І. Штернберга. Серед його друзів були Т. Шевченко, В.Жуковський та К. Брюллов, С. Гулак-Артемовський, М. Глинка, В. Забіла.
Григорій Тарновський часто запрошував до себе в гості українських митців. Надавав окреме приміщення, повне утримання на місяць-два, а часом років на два-три.
У 1835-36 рр. у Качанівці був Микола Гоголь, який вчився у Ніжинському ліцеї разом із племінником Григорія Степановича Василем Васильовичем Тарновським. Кажуть, що саме у Качанівці Гоголь вперше читав свою комедію «Одруження», «Тараса Бульбу».
У 1838 р до Качанівки кілька разів приїздив родич хазяїнів Михайло Глинка, бо онука Григорія Тарновського Софія була дружиною внучатого племінника Глинки Григорія. Тоді у соборі маєтку композитор диригував співом церковного хору; на плавучому музичному острові у виконанні кріпацького оркестру пролунали увертюра та початок незакінченої опери «Руслан і Людмила». І сьогодні в Качанівці зберігається альтанка Глинки. Саме там знаменитий композитор познайомився із родичем господаря поетом Віктором Забілою, на вірші якого тут-таки написав два романси «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку». А друг Т. Шевченка Вася Штернберг увічнив авторів романсів.
У 1839 р. в Петербурзі художник В.І.Штейнберг познайомив Григорія Тарновського із Тарасом Шевченком. З того часу Тарас Григорович листувався із качанівським меценатом, у березні 1842 року передав йому три примірники «Гайдамаків» – один господареві, другий просив подарувати М. А. Маркевичу, третій – Віктору Забілі «на заочне знайомство». Далі Шевченко пише: «Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому».
Навесні 1843 р. сюди вперше приїздив Тарас Шевченко. Погостював, продав хазяїну картину «Катерина», «щоб і ця не помандрувала за яким москалем (бо це, бачте, моя «Катерина»)»; познайомився і подружився із Віктором Забілою.
У 1852 р. у Качанівці гостював Лев Жемчужников, нащадок гетьмана Кирила Розумовського.
Упродовж 1851 – 1854 рр. у маєтку Тарновських Потоки, в Качанівці бував художник Олексій Волосков, був учителем малювання молодого Василя Тарновського.
Всі свої статки Григорій Степанович заповів племінникові Василю Васильовичу-старшому (1810-1866). Не маючи власних дітей, Тарновські взяли на виховання в Качанівку чотирьох племінників і семеро племінниць.
В одну з них, Емілію Василівну, був закоханий Василь Штернберг.
Юлії Василівні подобалося «крутити голову» іншому художнику — Павлу Федотову. Кокетування виявилося заняттям не безневинним: пережите потрясіння прискорило психічне захворювання Федотова.
До старшої племінниці Григорія Степановича Надії Василівни був небайдужий Тарас Шевченко, якій Тарас Шевченко неодноразово пропонував вийти заміж, але отримував відмови. Вона сприймала його не інакше, як брата, точніше – Кума, бо вони хрестили в Качанівці малого. На ці відмови у взаємності Шевченко відповів поезією «Н. Т.»: Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем, нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди…». Не поблудила, померла 70-річною дівицею.
Пишний маєток Григорія Степановича та його дружини Ганни Дмитріївни Тарновських мав прекрасну колекцію картин, антикварних меблів, історичних цінностей. Тут часто виступав театр із п`єсами не тільки російською, французькою, а й українською мовами.
Слід згадати, що Григорій Степанович Тарновський був кумедним, недостатньо культурним, його мова: тихий жах – української перемішаної з московською та французькою, але все прощалося за доброту. Лев Жемчужников писав: «… при всьому тому я неохоче розповідаю про його смішні сторони, бо він був добрий і мав значні переваги, хоча б те, що в нього жили й користалися з його гостинності такі відомі таланти, як Глинка, Шевченко, Штернберг, Микола Андрійович Маркевич».
Але повернуся до дивацтв Григорія Степановича. Які б не були гості, господар (чітко за режимом ішов спати). Спав він нарізно з дружиною, навіть у протилежних частинах будинку. Маленькою слабкістю Григорія Степановича був гарем із безліччю потаємних ходів-виходів, кімнат-схованок. Дружина робила вигляд, що нічого не знає про пустощі чоловіка, а Тарновський не міг без стану закоханості. Жемчужников, Глинка кепкували з цього приводу у своїх спогадах; Марко Вовчок (!) обурювалася, а Тарас тихо заздрив… У повісті Т. Шевченка «Музикант» згадується «сластолюбец» і «развратитель» пан Арновський і його гареми. У повісті «Художник» Т. Шевченко висміяв качанівського «малоросійського аристократа».
Якби там не було, але Григорій Степанович і Ганна Дмитрівна померли в один день (7 грудня 1853 р.) і були поховані 10 грудня на цвинтарі біля церкви, в якій п’ятнадцять років перед тим слухали хор півчих під керуванням Михайла Глинки.
Залишити відповідь