Ігор Стравінський народився 17 червня 1882 р. на Швейцарській вулиці в Оранієнбаумі на дачі, яку знімав батько. Ви ж пригадали на картині І. Рєпіна «Запорожці» худого, високого довговусого реаліста-осавула у шапці, який похмуро визирає із-за Рубця-Бульби?
Його Ілля Рєпін змалював із оперного співака Федора Стравінського (1843—1902).
Волиняк, нащадок старовинного шляхетського гетьманського роду Сулимів-Стравінських Федір Стравінський довгий час жив у різних містах України, переїжджав із місця на місце з батьком-агрономом, котрий служив у маєтках на Чернігівщині, Полтавщині, в Ніжині, Мозирі. Він почав своє навчання в університеті Одеси та Києва, закінчив у Ніжинському юридичному ліцеї. Музичну освіту Ф. Стравінський здобув у консерваторії Петербурга. Кар`єру співака Федір Гнатович розпочав у Київській опері в ролі Мефістофеля (у «Фавсті» Ґуно). У Києві він познайомився й узяв шлюб із Ганною Кирилівною Холодовською, родичкою Сергія Дягілєва; українсько-козацького роду, який отримав дворянство за участь у російсько-турецькій війні. Ганна Кирилівна була обдарованою піаністкою, акомпанувала своєму чоловікові Федору Стравінському.
З 1876 р. Ф. Стравінський у Петербурзі в Маріїнському театрі, де за 26 років був солістом у 59 операх. Українець був першим виконавцем партії Світлішого в опері Петра Чайковського «Черевички».
Видатний оперний співак і талановитий художник був тісно пов’язаний із Україною: знав мову (у своїх книгах витрат він робив записи водночас українською та російською мовами), читав по пам’яті «Кобзар» Шевченка. Був пристрасним любителем старих книг; його найбільша в Петербурзі бібліотека, багата колекція рідкісних видань була націоналізована більшовиками. Стравінський збирав усі видання Т. Шевченка, починаючи з 1840 р., малював до нього ілюстрації, мав у книгозбірні твори Г. Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, П.Куліша. Брав Ф. Стравінський участь у концертах Миколи Лисенка в Петербурзі. Приятелював із Д.Яворницьким, любив посперечатися з ним про історію.
У Радянському Союзі було не прийнято згадувати прізвище Стравінського. Це пояснювалося тим, що син Федора, відомий композитор Ігор Стравінський емігрував до Швейцарії, у 1934 р. прийняв громадянство Франції; у 1945 – став громадянином США.
Ігор отримав типову дворянську освіту: його вихователькою була молоденька гарненька німкеня Берта Ессерт. Російською вона практично не говорила, тому хлопець легко сприймав іномовні середовища. З часом Берта була вихователькою його дітей. З дев’яти років Ігор брав приватно уроки фортепіано. У 14 років Ігор закохався у 19-річну панну, з якою займався мовою, але мати якимось відчуттям це виявила й поставила крапку. У вісімнадцять років за наполяганням батьків Ігор вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, одночасно приступивши до самостійного вивчення музично-теоретичних дисциплін у В. П. Калафате. Влітку 1902 року студент Ігор Стравінський познайомився з батьком однокурсника з університету Андрієм Римським-Корсаковим. З цього часу він двічі на тиждень упродовж п’яти років отримував безцінні уроки композиції, наполегливості і дисциплінованості в роботі – це була єдина композиторська школа Стравінського.
14-річним Ігор потрапив на Волинь у райський куточок, звідки родом його мати. У Устилузі був маєток Носенка, чоловіка старшої сестри матері Ігоря Стравінського. Відтоді він приїздив сюди кожного літа. А у серпні 1906 року у Ярмолинцях (Хмельниччина) завітало до юнака трепетне почуття. З першого погляду на дівчину «рідкісної душевної краси» Катерину Носенко, хоч і старшу за нього на один рік. Палке взаємне кохання цього ж місяця уквітчалося заручинами й увінчали весіллям. Його відгуляли в селі Омельне у маєтку Дмитра Носенка, близького родича сім’ї Катерини. У придане Катерина отримала землі у Устилузі, де у 1907 році за проектом Ігоря Стравінського було побудовано шале. Кожне літо до 1914 р. родина проводила в Устилузі; у власному маєтку, композитор написав 16 музичних творів.
Ігор Стравінський з Катериною прожив у шлюбі понад тридцять років. Звісно, шлюби з двоюрідними сестрами церква не освячувала, але, як кажуть старі люди: «коли гроші єсть, то і дупі честь». У щасливого подружжя народилося четверо здорових дітей: Федір (1907-1989), Людмила (1908-1938), Святослав (1910-1994, у дорослому віці він змінив ім’я і став «Святослав Сулима Стравінський» на честь родового герба «Сулима», роду Стравінських), а також Мілени (народилася в 1914 р., жила в США).
Молодий композитор разом із родиною кожного року зимував у пансіоні чи готелі Кларані (частина Монтре), бо його дружина хворіла на туберкульоз і не могла переносити холодні зими Петербурга. За цей час Стравінський зблизився з далеким родичем (п’ятиюрідним братом) по материнській лінії Сергієм Дягілєвим, який сприяв розвиткові композиторської кар’єри (й реклами). На «Російських сезонах» у Парижі відбулися прем’єри балетів «Жар-птиця» в 1910 році, «Петрушка» у 1911 році і «Весна священна» в 1913 році. Сталося так, що на початку 1914 р. народилася Мілена й родина замість повернення до Росії провела літо в горах. Та на заваді поверненню родини Стравінських стала війна, потім революція, яка забрала у нього маєток, гроші в банку, батьківщину.
А діти є діти: старшим треба було вчитися, малій – виростати. Крім того Стравінський утримував матір і родину сестри Катерини. До 1920 р. пробули в Швейцарії, потім були важкі часи у Франції. Радянський уряд відмовився підписувати міжнародні закони про авторське праве, тому з’явилася можливість виконувати всі опубліковані в Росії твори, нічого не платячи автору. Дягілєв, який був вічно без копійки, цим скористався – і брати посварилися.
Ну, не був Ігор Стравінський чоловіком однієї дружини, мав таємничий любовний роман із Коко Шанель. Музика, духи, кохання… 37-літня Мадам Елегантність отримала таке натхнення, що винайшла свої знамениті «Шанель № 5» і подарувала їх дружині коханого. Коко віддала свою віллу «Бель Респіро» в Гарші сім’ї Стравінських і два роки утримувала їх. Коко навіть найняла російську кухарку й прислугу. І пізніше упродовж 13 років день у день відправляла чималу суму на підтримку творчості Стравінського. А композитор на концертах почав сам виконувати твори, або диригувати (як розумієте, гроші).
Кажуть, що в похилому віці Стравінський зустрічався з Шанель, і вони довго згадували минуле. Померли вони в один рік із різницею у три місяці. Коко Шанель померла від серцевого нападу у вишуканому паризькому готелі Ріц, поряд із ліжком знаходилася ікона, яку їй подарував Стравінський у 1920 році.
28 травня 1921 року Дягілєв у кав’ярні Парижа познайомив Ігоря з актрисою і художницею Вірою (уроджена Боссе, в заміжжі — Люрі, потім — Шиллінг, нарешті — Судейкіна). Тривалим був їхній паралельний роман (прикметно, що композитор приховував цей зв’язок тільки від власної матері). Віра стала перекладачем, потім менеджером Ігоря Стравінського. Вона приятелювала з дружиною та дітьми коханця.
Мав Стравінський і милі нюанси натхнення з хореографом і режисером постановок його творів у паризькій «Гранд-опера» Броніславою Ніжинською, сестрою Вацлава Ніжинського, вчителькою Сержа Лифаря. Була в житті Стравінського й танцівниця Іда Рубінштейн. «Байку про Лисицю…» Стравінський подарував княгині Віннаретті Едмон де Поліньяк, доньці відомого фабриканта Ісаака Меррита Зінґера у 1925 р. створив і присвятив їй свою «Фортепіанну сонату».
У Франції пристрасний шанувальник віскі (Стравіскі) знайшов однодумця – Пабло Пікассо і накликали вони не один цурес на свою гепу.
Та чорна смуга життя виявилася надто гіркою. У 1938 році протягом чотирьох місяців померла від туберкульозу 29-річна дочка Людмила Стравінська-Мандельштам; не стало першої дружини композитора, матері всіх його дітей; згодом –матері Стравінського.
Через півтора року після смерті Катерини Віра Судейкіна офіційно стала другою дружиною Стравінського. Ігор Стравінський зважився на переїзд до США. З 1936 року Стравінський періодично відвідував із гастролями США. У 1937 році в Метрополітен-опера було поставлено балет «Гра в карти», рік по тому – виконаний концерт «Дамбартон-Окс», Стравінського запрошували прочитати курс лекцій у Гарвардському університеті. Композитор поселився спочатку в Сан-Франциско, а потім у Лос-Анджелесі.
Композитор не тішився тим, що найбільший концертний зал в Швейцарії носить його ім’я. У Швейцарії він пишався своїм козацьким родом, розповідав, що його батько зображений на картині І. Рєпіна.
Лише 1962 року після довгої еміграції композитор відвідав радянську Росію. На запитання «Чому ви покинули Росію?» він відповів: «Я такий самий росіянин, як і ви, і ніколи не був емігрантом. Моя дружина мала слабке здоров’я, і тільки тому не міг залишатися».
Сергій Дягілєв помер сміючись і наспівуючи «Богему», яку щиро любив. Ігор Федорович Стравінський помирав поступово: упродовж п’яти років втрачав пам’ять і частково координацію, хоч віддавав собі в цьому звіт. Він назавжди покинув цей світ 6 квітня 1971 – за два місяці до свого 89-ліття. З Нью-Йорку його перевезли до Венеції і поховали на місцевому цвинтарі Сан-Мікеле недалеко від могили Сергія Дягілєва.
На честь Стравінського названий кратер на Меркурії, Фонтан Стравінського на площі Стравінського перед Центром Жоржа Помпіду в Парижі. Перший у світі музей Ігоря Стравінського відкритий на Україну в місті Устилуг (Волинь) у 1990 році.
Онук Стравінський Федір Ігорович (1907 – 1989) здобув музичну освіту в Ніцці. Захопився живописом. Жив у Парижі, де брав уроки у Пікассо та у Ж. Брака. Після Другої світової переїхав до Женеви, рідного міста його дружини Денізи. Займався вітражами та мозаїкою, розписував церкви.
Залишити відповідь