– Усьо, завтра в школу не піду, – заявив Степанко, менший онук Хомівни. – Вона (вчителька української мови) мені двійку поставила ще й обізвала. Повторювали ми префікси; говорили, що префікс пре- вказує на збільшення ознаки, наприклад: дуже гарний – прегарний, дуже солодкий – пресолодкий. Вона ж загадала подати правило своїми словами. Я сказав, що пишемо пре-, коли ознака така велика, що аж пре.
– Наведи приклад!
– Я й видав: поїзд пре, пре рогатива…
– Що таке прерогатива?
– Ну, рогоносець суне! – пояснив я. Коли всі почали сміятися, Тетяна Олександрівна нас обізвала:
– Риб’ята, тихо!
– Я – хто? Мальок риби? З ікри вилупився? Риб’ята…
