«Республіка Польща не може погодитися на залежність України від якої завгодно російської держави і при цьому не претендує на будь-який вплив зі свого боку на українські землі. В польських інтересах лежить створення й зміцнення цілковито незалежної української держави, до якої буде включено всі населені українцями землі. Ця держава має розкинутися між вільною Польщею та вільною Росією», – Юзеф Лободовський (пол. Józef Łobodowski)..
Нащадок гетьмана Григорія Лободи, син Владислава Лободовського та Стефанії з білоруського роду Доборейко-Яжомбкєвічів, побачив світ 19 березня 1909 р. у с. Пурвішкі на Сувальщині. Батько – офіцер царської армії.
Ранок життя Юзефа пройшов у Любліні (на першій батьківщині). Від тата малий чув про Лободу, Хотин, подароване дворянство і додавав: «Слухай, та це ж тільки спомин, бо протягом більш як двохсот років твої предки одружувалися з польками, отже, який відсоток української крові може бути у твоїх жилах? Піввідсотка, один відсоток? Та пам`ятай про це, бо конче необхідно, щоб дійшло до порозуміння між обома народами». Отже, тема України на генному рівні, першому місці.
Коли Юзефу було п’ять років, вибухнула перша світова війна; родина переїхала до Москви, потім на Кубань, в Єйську жили серед українців. Тут молодий Юзеф почав навчання в російській гімназії. У Єйську від голоду помер батько майбутнього поета; у поїзді, котрий їхав до Польщі хвороба вбила старшу сестру Яніну. Молодша сестра Ванда (по чоловікові Томанкова) жила у Любліні до 18 вересня 1988 року).
У 1922 р. Лободовські емігрували до Польщі, там хлопчик здобував освіту в гімназії ім. Яна Хетмана Замойського. У 1928 р. гострослов став редактором шкільної газети «В сонце». Через рік гімназист опублікував збірку поезій (польс. мовою) «Сонце крізь шпаринки».
Після гімназії бунтар і скандаліст почав студіювати право в Люблінському Католицькому університеті. Видав другу збірку поезій «Зоряний псалтир». 1932 виключений з університету «за лівацьку діяльність». До незрівнянного оспівувача України реп’яхом причепилося прізвисько «Отаман Лобода». У 1933—34 рр. відбував військову службу в Школі підхорунжих у м. Рівне. У цьому місті він зустрів своє кохання – Ядвігу Курилло. 1 березня 1938 р. в Люблінській Архикатедрі вони взяли шлюб. Жили у Варшаві, дітей подружжя не мало, але війна розлучила їх.
З 1935 р. Юзеф активно співпрацював із осередками української еміграції, з варшавською групою «Танк» (Є. Маланюк, Ю. Липа, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна). У 1935 побачила світ його збірка поезій «Розмова з Батьківщиною», 1936 — «Кінь отамана Лободи» та «Демонам ночі». Із власних перекладів уклав 4-томник «Антологію української поезії».
Юзеф Лободовський дуже поважав волинського воєводу Генріка Юзефовського, від якого отримав запрошення на роботу, тому у 1937-1938 рр. Лободовський жив у Луцьку, редагував журнал «Волинь». І сьогодні волиняки вирішують: «А чи не назвати іменем Лободовського вул. Крилова?»
Під час німецько-польської війни в останні дні серпня 1939 служив у 10-му полку кінних стрільців; битви під Вісьнічом, Ланьцутом, Болєховцем; інтернований в Угорщині. Лободовський втік із табору, через зелений кордон перейшов до Франції і з 10 листопада жив у Парижі. В лютому 1940 р. його арештували, перебував у таборі військових у Нотр Дам де Ліврон під Тулузою. Там нелегально видавав місячник «Повернемося». У серпні 1941 р. переправився до Іспанії, щоб через Португалію дістатися до польського війська в Англії, по дорозі його затримали і на півтора року посадили до в’язниці в Фіґуерас. Там він захворів на туберкульоз, але вилікувався, опанував іспанську мову. Після звільнення поселився на постійно в Мадриді. Існувала байка про розкішне життя поета. Але кімнатка на вул. Лопез не мала місця для роботи, тому кожного ранку пан Юзеф крокував вуличкою вниз. Зупинявся біля кав’ярні, яку утримував поляк. Там на Лободовського очікував власний столик і карафа з вином на цілий день. Отут і творив поет.
Поліглот Юзеф Лободовський знав одинадцять мов, включно з есперанто, найчастіше писав польською, українською. Любив іспанську, 47 років прожив в Іспанії, але громадянства країни не прийняв. «Не скажу тобі: друга батьківщино, бо батьківщина це не обмінний вексель», – писав поет.
Навчався в Obra Católica de Asistencia Universitaria. 1949 став співзасновником і співробітником польської редакції «Радіо Мадрид» (до 1975).
Як великі поляки Липинський, Рильські, він повернувся до свого українського коріння: любив Україну і служив їй. Юзеф Лободо́вський – письменник, поет, українознавець, перекладач писав про «країну дитячих років» і українські проблеми. В збірці віршів «Молитва на війну» (1947) оплакав трагедію М.Хвильового, М.Скрипника, А.Крушельницького, української інтелігенції за сталінщини. Він перекладав польською твори 33 українських поетів. Багато писав про твори І. Багряного, Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Стефановича. Юзеф Лободовський захоплювався українською культурою і пропагував її в Європі. Його творчість у повоєнний час була заборонена і в Польщі, і в Україні через антикомуністичну спрямованість.
Був одним із головних експертів в українських справах паризької «Kultury» Єжи Ґедройця.
18 квітня 1988 р. у Мадриді від серцевого нападу помер 79-річний Юзеф Лободовський.
Юзеф Лободовський повернувся на батьківщину. Можливо, не так, як гадав, але ж гроші… Просив поховати біля коханої мами у Любліні, так і сталося. От тільки везти домовину неймовірно дорого – друзі вдалися до кремації. Урну з прахом привезли до Лондона. Там директор бібліотеки католицького університету (так, того, з якого вигнали студента Лободовського) завинув урну в простирадло, помістив у валізу. На диво, тоді вже КДБ не цікавили антикомуністи: винюшували марихуану, тому добралися без проблем. І 22 жовтня 1988 р. в гробі його матері на цвинтарі при вул. Ліповій із найбільшими почестями університет поховав поета.
Залишити відповідь