Тихим сяйвом над долею Ліни Костенко був Василь Васильович Цвіркунов. Він народився 21 грудня 1917 року у запорізькому степу, над річкою Гайчул, неподалік від Гуляйполя. Батько – з прадіда хлібороб, добрий і чесний чоловік, працював землеміром. Мати – «красуня з Катеринівки» мала п’ятеро дітей і мрію, щоб у хаті на стелі було намальоване небо. Померла вона молодою, «коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки…». Василько з батьком їздив у поле, шестилітнім хлоп’ям пас верблюда на імя Зонька. Вірш «Зонька» має скромну присвяту В. Ц. і розповідає про дитячу трагедію – Зоньку загриз вовк. Дитинство Василька пройшло на хуторі Вишневому. Ліна Костенко описала «Хутір Вишневий» і поставила присвяту – В. Ц. Згадала, як «йде у школу навпрошки / маленький хлопчик пішаниця». Після смерті матері батько потай плакав, а баба Ярешчиха навчила старшенького Василя готувати галушки, затірки, вареники, щоб якось прогодувати сиріт. Потім батько привів мачуху, яка була доброю матір’ю п’ятьом сиротам.
Закінчив Василь Васильович філологічний факультет ворошиловградського педінституту (1938, тепер Луганськ). Був учителем, директором школи. Здійснив 18 парашутних стрибків, мав звання спортсмена-парашутиста. Був курсантом, авіамеханіком авіаполку в Архангельську. Пройшов фінську і Другу Світову війну. У 1942 році отримав смертельну рану: розвернуло ліву легеню. Його знайшли серед гори трупів. Не вірили, що виживе, тому й не звернули увагу на поранену ногу. Ногу ампутували без наркозу. Пізніше з’ясувалося, що ногу треба одпиляти вище – переробили. Так молодий красень-спортсмен став інвалідом. Василь Цвіркунов почав роботу у спецшколі Військово-повітряних сил, у Луганську, був її директором із 1944 до 1953 рр. Працював секретарем ворошиловградського міськкому партії. Закінчив аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС (1959). Захистив дисертацію.
Упродовж 1962-1973 рр. був директором кіностудії ім. О. Довженка. За одинадцять років роботи Василю Васильовичу вдалося відродити «українське поетичне кіно». Для митців він був «адміністративною опорою», «захистом від всесильного ЦК КПУ». За сприяння В.В. Цвіркунова у світ вийшли фільми С.Параджанова «Тіні забутих предків», Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих», Л.Осики «Камінний хрест», М. Мащенка «Комісари», В. Денисенка «Сон», Л.Бикова «В бій ідуть тільки старики», В. Іванова «За двома зайцями», які у пострадянський період українці мають змогу дивитися в «Зоні ночі» (з другої до четвертої ночі).
У 1963 році Ліна Костенко познайомилася з Василем Цвіркуновим. Їй – 33, йому – 46; у неї – дочка та Аркадій Добровольський. У нього – дружина та діти. До того ж до Аркадія Захаровича повернулася дружина Олена з дев’ятирічним сином Максимом. Усі вагалися. Що робити? До якого берега пристати?
Ліна Василівна підійшла до Василя Васильовича, взяла під руку – і вони пішли… Крізь зливу еротичних моментів, шалений осуд суспільства, крізь життя.
Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина.
А я закохалася. Сказано – женщина.
В інтимній ліриці Ліни Костенко передано весь діапазон їхніх почуттів – від карих очей клекоту «до сліз, до лепету». Ліна Костенко віртуозно описує не тільки першу лелітку кохання, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна. У збірці «Над берегами вічної ріки» (1977) та книзі «Вибране» (1989) поезія «спини мене отямся і отям» не має назви, жодної великої літери, жодного розділового знаку. Це психологічна міні-драма з дванадцяти рядків, спонтанний монолог-боротьба слабкої жінки з шаленою пристрастю. Тут і пік піднесення – і момент зламу, і муки роздумів про наслідки.
спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона промчить над зламаним життям
за нею будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.
І якщо від одруженого Миколи Руденка юна Ліна Костенко врятувалася відстанню та розлукою, то у випадку з Василем Цвіркуновим одним неологізмом «я твоїша» винесла рішення-вирок:
Грішниця я. Полюбила чужого.
Долі моєї пекуча жого!
Буде гроза! Потім буде тиша.
Жінка твоя. Але я твоїша.
Високий красень у високих літах завжди все розумів і був поруч. Він дуже любив роботу дружини і оберігав Лінусеньку від зайвих дзвінків, хоч Ліна Василівна, маючи підвищений відсоток ревнощів, ретельно допитувала жінок-додзвонювачок. Інвалід без ноги на старенькому «Запорожці» разом із родиною об’їхав усю Україну, показав її сім’ї, разом вони пізнали країну. Так, Ліна Костенко відкрила, що Анна Керн, українка, їздили на її могилу. 
Оксана називала маминого чоловіка Василем Васильовичем, а потім сама запитала, чи можна його називати татом. 28 травня 1969 року народився Василь Васильович Цвіркунов – молодший, кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США. Важкий час: двоє безробітних, двоє дітей, аліменти, плата за трикімнатний кооператив – все на одну його платню. Жили скромно, інколи голодували, але вони рухалися далі крізь чорну смугу.
У 1972 році був розсипаний набір її збірки «Княжа гора».
У 1973 році Василя Васильовича позбавили роботи «за власним бажанням». Пленум ЦК рішуче засудив «етнографічні нахили» українського кіно і заходився «наводити лад». Згодом В. Цвіркунов влаштувався на роботу старшим науковим співробітником і завідувачем відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства. Із 1987 року викладав у театральному інституті.
Після п’ятнадцяти років мовчання у 1977 році вийшла друком збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», потім «Маруся Чурай» (1979) та «Неповторність» (1980), за які автор у 1987 році удостоїлася Державної премії імені Тараса Шевченка.
Останні роки життя були важкими: Василь Васильович пережив кілька інсультів, але тримався, як справжній лицар. У останній четвер його дивилася лікарка, сказала: «Який він у вас молодець!». У п’ятницю успішно виступив на конференції в Будинку кіно.
У неділю вранці 82-річний Цвіркунов застряг на півтори години в ліфті. Його забрали в реанімацію. Він помер 20 листопада 2000 р. від серцевої недостатності, не дожив до Третього тисячоліття 40 днів.
Ліна Василівна визнала: «Це людина, яку ні розлюбити, ні забути неможливо». Раїса Недашківська додала: «Він учинив подвиг! Бути чоловіком Ліни Костенко — це передова кожен день». https://www.youtube.com/watch?v=xRzZakGtIoA
Залишити відповідь