У 1898 р. професор-хірург Петербурзької Військово-медичної академії Павло Пелехин передав Науковому Товариству імені Шевченка у Львові 90.000 австрійських корон на фонд відкриття медичного відділу при Львівському університеті і підготовки викладацьких кадрів для нього. Цей український жертовник поставив собі за мету допомогти підготовці кадрів молодих учених для професури, завдяки чому добитися відкриття українського університету з чотирьох факультетів, створити кафедру хірургії імені його батька Петра Пелехина.
За ці гроші НТШ придбало будинок на вулиці Чарнецького, де розмістили друкарню й палітурню, а згодом, у 1912-му, — ще один будинок.
Крім того, Павло Пелехин домовився про продаж 17 гектарів корабельного лісу в Сестрорецьку під Санкт-Петербургом, за який йому давали в 1913 році 300.000 рублів. Ці кошти мав отримати Львівський університет, щоб на відсотки з них утримувати 30 стипендіатів-українців.
Це була гідна відповідь ученого Валуєву, та царю Емський указ.
Хто ж такий Павло Пелехин? Дворянин, син статського радника, заслуженого професора Петербурзької медико-хірургічної академії Петра Пелехина.
Павло Пелехин народився в Петербурзі (за метричною книгою при церкві Медико-хірургічної академії за №3 – 1842 року; 1839 р. – у Ефрона).
У 1849 р. родина переїхала до Києва. Тут хлопець здобував домашню освіту, а 10 серпня 1854 р. Павло поступив до 1-ої Київської гімназії, яку закінчив 21 червня 1858 р. Потім був своєкоштним студентом по медичній частині, тобто сам платив за навчання і винаймав житло. Втім Микола І зарахував юнака пансіонером Його імператорської величності. Гідний син гідного батька закінчив навчання з золотою медаллю та премією Бута, з правом складання іспитів на доктора медицини.
У 1863 році Павло був ординатором в клініці професора Юнга, де і написав свою дисертацію: «Фонтанів канал, несправедливо названий Шлеммовим». У 1864 р. доктор медицини П.П. Пелехин був відряджений за кордон на два роки для здобуття спеціальної освіти, з наданням йому додаткового матеріального утримання в розмірі 1200 рублів сріблом. Відряджений за кордон Пелехин потрапив на австро-пруську війну, працював у військових лазаретах пруссаків, австрійців і в союзних військах (1866), працював також у Вірхова, Лангенбека, Вільмса та у інших медичних знаменитостей Заходу, надрукував роботу про хлороформ.
23 червня 1866 р. повернувся з відрядження. У 1868 р., після пробних лекцій, вибраний конференцією академії ад’юнктом-професором кафедри хірургії.
У 1869 році їздив у Сполучені Штати для вивчення військово-санітарної справи у міжусобній війні. Павло Пелехин став піонером застосування антисептики в імперії.
У Військово-медичній академії Пелехин займав всі хірургічні кафедри, крім госпітальної клініки. Під час останньої російсько-турецької війни професор працював під Пльовною і в Рущукському загоні. У 1889 році закінчилося 25-ліття його професорської служби, Пелехин залишив академію і повернувся в Україну. Спочатку поселилися у родовому маєтку батька, потім придбав живописну садибу. Дружна родина, теплі стосунки – лови рибу, відпочивай, але хірург звик працювати і прохачам не відмовляти. А хворих було, як маку, де б Пелехин не з’явився. Приїхав він, наприклад, до Сеченова. І що? Потяглися хворі звідусіль. Велика бесідка в сеченівському саду перетворилася на лікарню, де лежали хворі після важких операцій. Уславився Пелехин віртуозними операціями зі зняття катаракти. «Сліпих зрячими робить,» – говорили люди.
І так 28 років пенсії до 1917-го року, 75 років життя… Нова влада знищила все: дітей, маєток, фотографії хірурга, лишилися два будинки у Львові та пам’ять українців про скромних і світлих людей із роду Пелехиних.
