На фото притягує увагу годинник: за п’ять хвилин дванадцята… За п’ять хвилин до Другої світової відбувся Збір ОУН.
Щось містичне для українців має день 26 серпня 1939-го року. Саме цього дня Гітлер висунув Польщі ультиматум із вимогою передати Німеччині Данціг (Гданськ) і стався фальстарт Другої світової: німецький загін помилково вдерся до Польщі, зробив перші постріли Другої світової війни.
Саме цього дня, 26 серпня 1939 року, у столиці муссолінівської Італії, в Римі на вулиці Корзо д’Італія, в будинку колишньої української амбасади, в пансіоні професора Євгена Онацького розпочався ІІ Великий збір Українських націоналістів (так званий «Римський ВЗУН»). Його підготовкою займалися дуже достойні люди: Ярослав Стецько, Микола Сціборський та Олег Ольжич (Кандиба).
Пригадую, як у вересні 1989 року, у розпалі перебудови запоріжці не знайшли приміщення для проведення обласного установчого з’їзду Руху. Тоді козячими стежками хлопці пробралися на Хортицю і провели його там, у балці.
Хто ж зібрався у фашистській Італії?
Сьогодні, маючи досвід учасника багатьох з’їздів, я намагаюсь скласти мозаїку. Мені пощастило добре знати багатьох голів націоналістичних партій та організацій. Це і харизматичний лідер В’ячеслав Чорновіл, розумні реалісти Михайло Горинь, Юрій Бойко-Блохін та Ярослава Стецько; знала я тих, для кого організація була вдалим бізнесом (вони, їхні діти, коханки мали банки, маєтки за кордоном і не збиралися жити в Україні); знала тих, хто продав свої партії (УРП, ДемПУ). А воно ж повторюється сьогодні.
Якщо Ви пригадуєте, І установчий Конгрес ОУН у лютому 1929 р. мав 32 члени-засновники, 28 з них були представлені на урочистій світлині. Це фото допомогло полякам арештувати «конгресівців» і провести процес, на якому підсудним було заборонено говорити українською, щоб не послуговуватися мовою окупанта, всі мовчали. Так увійшов у історію «суд мовчальників».
На І Конгресі було ухвалено, що кожних два роки буде скликатися Великий Збір Українських Націоналістів, але десять років проведення Великого Збору відкладалося. І тільки в січні 1938 р. Голова ОУН Євген Коновалець видав комунікат про невідкладне скликання ІІ Великого Збору Українських Націоналістів та доручив підготувати з’їзд.
На II ВЗУНі було 23 учасники. Кого вони представляли?
Двоє (Мирон Дмитро та Тюшка Осип) були керівниками Крайових ОУН, жили на землі України, всі інші – члени Проводу, жили у різних країнах Європи, були громадянами тих країн.
У більшості – це були діти священиків, випускники правничого факультету Львівського університету (Барановський Ярослав – доктор права), багато вояків УСС, бойовиків УВО. Із 23-х родом із Східної України були:
О. Кандиба (Ольжич) – м. Житомир, кандидат історичних наук;
М.Капустянський із с. Чумаки, Дніпропетровщина, генерал;
Є. Онацький – м.Глухів, член Центральної Ради, письменник, перекладач);
М. Сціборський – м. Житомир, спадковий дворянин, інженер.
26 серпня засідань не було, 27 серпня три години тривав ВЗУН.
Голова ВЗУНу Омелян Сеник надав слово Андрію Мельнику, який оголосив начебто переданий йому усно заповіт-призначення голови ОУН Євгена Коновальця. Самолюбство вождя потішено й підкріплено Уставом, який надавав Голові Проводу права диктатора, титул «вождя», проголосивши його відповідальним лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Усі делегати встали й трикратно проскандували: «Слава Вождеві Андрієві Мельникову!..».
Чим пояснити таку поведінку самодостатніх порядних людей? Можливо, це вітер змін, який був у Європі: у німців – фюрер, у італійців – дуче, у радянців – вождь і учитель, «батько всіх часів і народів»?
Пізніше ми у спогадах тих, хто не дуже шанував не харизматичного лісника митрополита, знайдемо розповіді про родинний бізнес, адже скарбницею УВО завідував А. Мельник, скарбником ОУН був Степан Федак – тесть Коновальця та Мельника; банківські номери доларових рахунків були відомі тільки А. Мельникові та Ріко Ярому.
Далі була промова вождя, яку націоналісти вислухали стоячи. Усі учасники Великого Збору склали присягу Андрію Мельнику: «Присягаю Богові й Україні честю моєю, честю полеглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя всіма силами і ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї Українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Вождеві й Організації Українських Націоналістів».
Проголошувалася засада «опори на власні сили».
Виключався будь-який компроміс із окупантами.
ОУН взяла на себе відповідальність за долю української нації.
Все було в кращих традиціях «одобрямсу» і тільки двоє крайовиків Дмитро Мирон та Осип Тюшка зважилися відкрили роти зі словами підозри проти Ярослава Барановського, Омеляна Сеника, Миколи Сціборського та Сидора Чучмана, виступили проти орієнтації на Німеччину, але полковник А. Мельник їх відкинув.
Коли учасники Великого Збору роз’їжджалися, почалася Друга світова війна.
Залишити відповідь