– Ти така цинічна, – ошелешила мене Хомівна. – Як ти можеш говорити, що кожна партія, організація – це бізнес, найчастіше сімейний; що завжди треба з’ясовувати, хто оплачує організацію?
– А чому ти сумніваєшся?
– Ні, я думаю, що партії існують на членські внески.
– Щазз, єдина партія, яка існувала на внески, була КПРС. Пам’ятаєш рознарядку на десять високооплачуваних робітників, шахтарів приймати одного інтелігента?
– А хіба наші УВО, ОУН теж хтось оплачував? Хіба там не членські внески?
– Так, ці організації мали дуже великі кошти і існували явно не на членські внески. Уяви собі, у 1920 році сто сотників, командирів січових стрільців утворюють Українську Військову Організацію (УВО). Ця нелегальна УВО мала на меті збір та вишкіл войовиків для підпільної боротьби за незалежність; збір і комплектування зброї, купівлю її за кордоном. Ця цього треба було мати організаційно-кадрову, розвідну, бойову та пропагандивну служби. Як бачиш, гроші дуже немалі й дуже потрібні. Основою скарбниці УВО стали фонди, вивезені Січовими Стрільцями з України; дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині. Був там також іноземний капітал.
– Гроші волонтерів?
– Бачиш, ти в темі. Так, були пожертви Канадського Червоного Хреста та заокеанської еміграції; допомога від українських фінансових установ, митрополита А. Шептицького, але це крапля в морі. Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями. Саме тому голова УВО Євген Коновалець мав громадянство Литви. Німецькі військові кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів, але з умовою, щоб бойова та пропагандивна діяльність була спрямована тільки проти Польщі, а не проти СРСР.
– Слухай, а терор? Як його атентати, екси?
-Ну, сусідонько, ти й спец! Які слова вивчила пенсіонерка-терористка! Німецьке слово [Attentat] прийшло до нас через французьку і означає – замах на чиєсь життя на політичному ґрунті, тобто політичне вбивство. А «екси» – експропріація, тобто грабунок. Нікому не потрібною краплею в морі були гроші, здобуті в «ексах»: державних грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина).
– Ну, скажеш, «не потрібні»…
– Давай, розбиратися. Наприклад, 6 березня 1930 року у Львові на розі вулиць Городецької і Дзялиньських готувалася операція з поповнення грішми скарбниці УВО, напад на листоношу. У кімнаті, винайнятій за 50 злотих, очікувала переказу красуня-студентка Стефанія Кордуба — донька професора Мирона Кордуби. Напад на самотнього беззбройного листоношу мали здійснити студенти-правники Ярослав Любович і Роман Мицик. Напередодні крайовий бойовий референт УВО Роман Барановський, який співпрацював із поліцією, таємно проінформував про підготовку «ексу». Акція була провалена. Романа Мицика поліція впіймала. Щоб не здатися ворогові, поранений поліцаєм 21-річний Ярослав Любович невисокий, міцний, мовчазний студент-правник Львівського університету, син священика, убив себе.
– І кому потрібні були смерті хлопчиків? Для чого було підставляти дочок професорів Мирона Кордуби та Мирона Зарицького? Для чого організації, яка мала скарбницю, власні банки, така зависока ціна за «екси»? Слухай, а чи не гроші породили драчки між бандерівцями та мельниківцями?
Виходить, якщо я хочу голосувати за партію, то маю з’ясувати, хто її ліжкопарнер, тьфу… спонсор?
Залишити відповідь