Прапор

28 січня 1992 р. Національний синьо-жовтий стяг Верховною Радою України затверджено Державним Прапором України. 23 серпня – День Державного Прапора України (відзначається з 2004 р.)
З давніх-давен кочові племена пересувалися гуртом і, щоб їх можна було здалеку розпізнати, високо піднімали знак роду-племені. Цей знак наче говорив: «Знай-но мене!», тому й отримав назву «знамено». А особа, яка носила знамено, називалася знаменоносець.
Щоб при необхідності стягнути, скликати всіх родаків, над поселенням піднімали «стяг».
Йшли віки, постала держава на землях русичів; і високо над Руссю розвівалися небесно-золоті знамена пращурівської пори (пра-пори), що летіли високо, як перо у руках прапороносців. А оскільки слово “майор” перекладається, як “старший”, то майорів тільки прапор командувача.
Козаки знамено називали й церковним словом «хоругов» (застаріле «корогва»), звідси й інша назва прапороносця – «хорунжий».
Старі морські вовки не забули такі голландські слова, як брейд-вимпел – прапор, який піднімають на грот-щоглі, коли на судні перебувають високі службові особи, та гюйс – носовий прапор на військових кораблях, піднімають щодня з 8 годин ранку і до заходу сонця.
Після 1991 року українці почали послуговуватися словом «штандарт» – квадратний прапор президента.
У Російській імперії в 1722 році було запроваджено найнижчий офіцерський ранг – фенріха (фенрих, фендрик (від німецького Fähnrich — «прапороносець»), у 1730 році, це звання було замінено на звання «прапорщик». До речі, у 1918 році у ранзі фенріха був Євген Коновалець. На флоті йому відповідало звання «мічман», а у козаків — «хорунжий».
На енциклопедичній картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» над головами козаків Ілля Рєпін приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Для цього український художник вивчив найповніші колекції козацьких старожитностей Олександра Поля, Василя Тарновського, Дмитра Яворницького та Ермітажу. Саме з експонатів їх колекцій Ілля Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї, козацької атрибутики, в тому числі і прапори. Консультантом художника, під час написання цієї картини, був знаний історик, літописець українського козацтва Дмитро Яворницький.
Звикли українці й до ритуальних прапорів:
– хто бажав миру ціною ганьби, піднімав білий прапор;
– хто вступав у нерівний бій з переважаючими силами ворога, піднімав червоно-чорний прапор останнього бою. Цей прапор наче говорив: нас мало, земля омиється нашою кров’ю, але ми не здамося. Піднімали прапор останнього бою воїни Святослава, січовики Сірка, гарібальдійці.
Повстанці УПА воювали під державним стягом, тільки два екзекутивні загони УПА мали червоно-чорні прапори.
Як у повстанській пісні Тараса Крушельницького:

Прапор червоно-чорний – це наше все добро,
Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…
Резолюції ІІ Великого Збору ОУН(р. – революційної, бандерівської) були прийняті 4 квітня 1941 р.
У них був розділ «Окремі постанови», текст якого був такий:
“Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.
1. Організацію обов’язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.
2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.
За часів радянщини УРСР послуговувалася спільним кривавим знаменом. Та коли Україна й Білорусія стали членами ООН, на вимогу ООН, республікам подарували атрибути державності: гімн, герб, прапор і Конституцію. Тому 21 листопада 1949 р. Президія ВР УРСР ухвалила новий прапор, на якому національні особливості України відображала блакитна смуга, розміром у третину полотна.
І хоч зараз кожному українцю дуже овочево (і той овоч – хрін), ставаймо спина до спини друга під небесно-золоте знамено! Тільки так здолаємо зайд! https://www.youtube.com/watch?v=vyHrBI1hRac