Яків де Бальмен, щирий друг Т. Шевченка

26 липня 1845 р. на Кавказі загинув 32- річний Яків де Бальмен. Своєму другу Тарас Григорович писав: «Мій Якове добрий, не за Україну, а за її ката довелось тобі пролить кров добру…».
Поема «Кавказ» має присвяту: «Искреннему моему Якову де Бальмену».
За часів короля Якова предки де Бальмена, нащадки давнього аристократичного роду з Шотландії, були змушені вступити на службу до французького короля. Прадід Якова де Бальмена покинув Францію, на запрошення Анни Іоанівни вступив на службу в російську армію і в чині полковника був убитий в бою зі шведами. Перед генерал-поручником Антоном Богдановичем де Бальменом, ад’ютантом гетьмана Кирила Розумовського, дідом Якова де Бальмена капітулював у Бахчисараї останній кримський хан Гірей. Дядько графа був російським комісаром на острові Святої Єлени, і від імені держави-переможниці наглядав за полоненим Наполеоном. Батько Якова теж військовий у званні підполковника пішов у відставку й оселився у линовицькому маєтку, отриманому із посагом його дружини Софії Башилової).
Граф Яків Петрович де Бальмен, побратим Т. Шевченка, український художник-аматор – автор альбому «Гоголівський час», перший ілюстратор «Кобзаря», поет, автор повістей, офіцер народився 10 серпня 1813 р. у с. Линовиця на Пирятинщині.
Яків – старший син, спадкоємець батьківського багатства, удома називався Жаком. Батько займався домашньою освітою дітей; тільки малювання дітям Петра де Бальмена викладав художник Аполлон Мокрицький.
У 1830 році Яків відмінно склав іспити за 7 клас і був зарахований вільним слухачем тієї Ніжинської гімназії вищих наук… Він зразу став першим учнем в класі, одержував почесні грамоти. Тоді гімназистам дозволялось жити не у пансіоні, а на квартирах у викладачів. На квартирі професора-історика Соловйова, разом із Яковом і Петром Катериничем жили земляки, сусіди по маєтку, Євген Гребінка (старший за Якова на рік) і Сашко Афанасьєв (Чужбинський, молодший на 4 роки). Влітку Яків багато читав, мандрував. У листі Я. де Бальмен писав своєму другові В. Закревському: «Блукаючи по степу посеред цієї неозорої рівнини, котра закінчує Подільську губернію з боку Бугу, я часто задивлявся на силу-силенну могил – пам’яток старої слави нашої України. Ці степи — давні рубежі… землі Козачої, могили вкривають їх неначе тавра, поставлені на ґрунт відважністю українців». І далі продовжує: «Хотів бо знати всі найменші подробиці рідного краю».
13 січня 1831 р. 13-літній Яків на своєму першому балу у хрещеної матері закохався в кузину, 16 річну красуню Софію Вишневську, теж хрещеницю Т. Волховської. Юнь запалилася першим почуттям, частенько замість занять у них була «бібліотека». Як хлопцеві хотілося комусь розповісти про кохання всього життя, але виявилося, що найкращий друг – папір! Так народився перший твір Якова де Бальмена. Пізніше юний граф написав повість «Вигнанник» – перший в українській літературі твір, присвячений декабристам.
У 1832 р. Яків Петрович вступив на військову службу.
У червні 1843 р. ротмістр Яків де Бальмен, розчарувався у військовій службі й подумував про відставку, одержав чергову відпустку і знову побував на балу у Волховської в Мойсівці, відчув самотність і вічне кохання до Софії. Тут він зустрівся з Євгеном Гребінкою, познайомився з веселим шибеником Тарасом Шевченком. Ночували вони в кімнаті, закріпленій «навічно» хрещеною. Потім утрьох поїхали спочатку до Яготина, до неперевершеного поета українських горілок Віктора Забіли, у маєток Бальменів… У Закревських, у Зеленій Рудці, Євген Гребінка закохався у Машеньку Ростенберг і при побратимах написав безсмертні «Очі чорні» та заспівав романс під французьку похідну пісню, мелодію якої награвав на гітарі Яків де Бальмен.

Тарас від тієї пісні навіть сльозу зронив, бо й сам закохався у Ганну Закревську. У цей час Аполлон Мокрицький гинув від кохання до Амалії Данилевської, дружини старшого брата Олександра. Якось Аполлон отримав замовлення створити портрет першої красуні Полтавщини Сонечки Вишневської, коханої Якова де Бальмена. Натхненно малюючи, ведучи бесіди, він потихеньку закохався. Це було безнадійно, бо Сонечка кохала Якова, але клин – клином…
Взимку 1844 р. Т.Шевченко та Яків де Бальмен знову разом. А. Кузьменко у книзі «Друже незабутній…» пише: «Для Шевченка найбажанішим співрозмовником у ці дні був Яків де Бальмен. Саме тому він без вагань залишив усі розваги, міняв товариство розумної талановитої і доброзичливої Варвари Рєпніної на бесіди з Яковом Петровичем, з яким хотів бути в с. Мойсівці й Малютинцях, Березовій Рудці, Линовиці, Вейсбахівці». Разом із Т. Шевченком Я. де Бальмен брав участь у зібраннях товариства «мочемордів», на чолі якого стояв Віктор Закревський. Зібрання цього екзотичного товариства відбулося 22 – 23 січня 1844 р. в с. Вейсбахівці (тепер Білорічиця, Чернігівської обл.). Крім Я. де Бальмена й Т. Шевченка, були І. Корбе та В. Закревський. 22 січня вони написали жартівливого листа у формі гетьманського універсалу та надіслали його в с. Турівку до поета й історика М. Маркевича, в якому Маркевичу пропонувалося прибути до гетьмана в село «Безбухівку» (Вейсбахівку), підписалися вигаданими іменами: полковник Корбе – компанійським полковником Корбою, Закревський – генеральним старшиною Вихтором Мочеморденком, а Я. де Бальмен – військовим осавулом Яковом Дибайлом».
Яків обговорив свій майбутній альбом Шевченкового «Кобзаря» — «Wirszy T. Szewczenka» (переписаного польськими літерами), до якого Я. де Бальмен і його брат у других М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер

Я. де Бальмен ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Крім ілюстрацій до творів Шевченка залишив 4 альбоми малюнків із життя тодішніх України й Росії. В Одесі, де Яків служив ад’ютантом генерала Данненберга, віддав альбом в палітурку.
У 1844 р. Т. Шевченко кілька місяців гостював у Линовиці. Їдучи в Прилуки 1845 р., Шевченко вирішив погостювати у Закревських, у Березовій Рудці, дізнався, що де Бальмен перебуває на війні на Кавказі. В. Закревський передав Т. Шевченку подарунок Якова де Бальмена – переписаний латинкою й ілюстрованим ним і М. Башиловим збірник «Вірші Т. Шевченка».
Подарунок де Бальмена та розповіді Закревського про події на Кавказі, навіяли Шевченку невеселі думки і він на одному з чистих аркушів щойно одержаної книжки олівцем написав: /За горами гори, хмарою повиті, /Засіяні горем, кровію политі…/, які стали початком відомої поеми.
А коли поет знову уже в жовтні 1845 року був у Березовій Рудці, як пише П. Жур: «Сумною була зустріч з її господарями. Закревські, безперечно, знали про загибель на Кавказі добре знайомого їм Я. де Бальмена». В. Закревський і Т. Шевченко були глибоко засмучені звісткою про загибель друга у Даргінському поході. Від В. Закревського Т. Шевченко у кінці жовтня 1845 року поїхав до Переяслава. І тут 18 листопада завершив роботу над поемою «Кавказ». Фінал цієї трагічної поеми-симфонії, вінчають рядки про Якова де Бальмена:
О друже мій добрий!
Друже незабутній!
Живою душею в Україні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
Та життя і кохання незнищенні. У маєтку у Сергія де Бальмена в Линовиці 1856 р. також гостювали письменник Пантелеймон Куліш та художник, нащадок Кирила Розумовського Лев Жемчужников. Там художник зустрів своє єдине кохання. Це була дівчина-кріпачка Ольга, яка належала де Бальменам. Жемчужников кілька разів просив дати дівчині волю, щоб одружитися з нею та, отримавши відмову, мусив її викрасти і 1857 року емігрувати. Ольга стала дружиною і вірним другом Жемчужникова на все життя.