Поринаючи у часи нашої бездержавності, згадую до болю влучні слова сонету Петра Косенка, поета української діаспори:
…За кого не вмирав хоробрий мій нарід,
Яких не розтоптав народів і свобід,
Де не освоював пісків, боліт і прерій,
Щоб залишитися самому жебраком?
Дисциплінований творець чужих імперій,
Ще й досі нидіє він вдома кріпаком.
Однією із таких війн між двома завойовниками була польсько-московська війна 1609—1618.
Початок ХVІІ ст. у Московській державі характеризується як «смутний час». 15 серпня 1604 р з території Речі Посполитої за кордони Московського Царства увійшло військо Лжедмитрія I, який видавав себе за московського царевича. Запорожці надали вирішальної підтримки Лжедимитрію І у його поході на Москву (1604), в оволодінні престолом Лжедмитрієм I (30 липня 1605 р. відбулося вінчання на царство).
А далі переворот, убивство Лжедмитрія І, частину поляків, які були з ним у Москві, перебили, або взяли під варту, розіслали по містах.
У 1607 р у Стародубі з’явився новий самозванець — Лжедмитрій II, який видавав себе за царя Дмитра. Війна тривала…
Зрештою Шуйський знайшов союзника – шведів. 28 лютого 1609 р. уклали договір у Виборзі, за яким шведи зобов’язалися виставити армію проти Самозванця, а Шуйський — віддати шведам Карельський повіт, укласти з ними союз проти Речі Посполитої, відвоювати у поляків Лівонію.
Зимою 1609/1610 рр. у смоленській кампанії у Московській державі воювали понад 40 тис. запорожців під орудою Олевченка.
У цей час на Сіверській Україні запорожці оволоділи Черніговом, Новгородом-Сіверським, Почепом, Брянськом, Стародубом, Козельськом
29 березня 1610 р. три тис. українських козаків на чолі з полковником Андрієм Гунченком визволили Новгород-Сіверський від московського владарювання. Здобуто трофеї: 100 гаківниць, 24 гармати, 430 ядер, 4 діжки пороху, 2 тис. куль.
29 березня 1611 р у Москві почалося повстання проти поляків. Поляки, які займали московські фортеці, напали на москвичів у Китай-городі, багатьох перебили, вибили в Біле місто, яке підпалили. Точилися вуличні бої, вся Москва вигоріла. Коли у місто увійшли передові загони ополчення під керівництвом князя Дмитра Пожарського, вони відкинули поляків, загнали в Кремль і Китай-город.
Та все як завжди. Після важкого поранення князя в бою, московська рать влаштувала облогу, яка тривала недовго: ополченці розсварилися між собою, перемогли ті з них, хто був на польському боці.
Добре козаки воювали, але й про себе не забували. Андрій Гунченко звернувся листом до великого канцлера литовського Льва Сапєги з умовою: сплатити заборгованість для його 15 тис. козаків. Та «сказав пан: «Кожух дам!» і слово його тепле. Не сплатили й після другого листа-звернення у 1612. Андрій Гунченко знову повернувся на Стародубщину.
Як бачите, хоробрий наш народ успішно воював за Річ Посполиту. Доходили запорожці до Північного Льодовитого океану та Заволжя. Це дало полякам змогу укласти вигідне Деулінського перемир’я (3. 01. 1619), за умовами якого до неї відходили Смоленщина та Сіверська Україна.
Залишити відповідь