Андрій Потебня – український військовий, один із організаторів і керівників таємної організації «Комітет російських офіцерів у Польщі», вчинив замах на царського намісника в Польщі генерала Олександра Лідерса.
Андрій Потебня народився 19 серпня 1838 року в селі Перекопівка на Полтавщині, де батько мав будинок на хутірці з п’ятьма кріпаками. Батько Андрія із запорізького козацького роду, відставний штабс-капітан, учасник воєн із Персією і Туреччиною в 1828–1829 рр., дворянин. Ерудований у багатьох наукових питаннях, володіючи кількома мовами, батько над усе цінував освіченість. У родині Потебні було п’ятеро дітей: чотири сини й одна донька. Першому, Олександру, судилося стати відомим вченим, оборонцем української мови, засновником психологічного напряму у вітчизняній філології. Його іменем названо Інститут мовознавства Академії наук України. Троє з чотирьох братів — Андрій, Петро і Микола — віддали свої життя у боротьбі з російським царизмом, стали революціонерами. Андрій був у сім’ї другим сином.
У 1848 році батьки віддали десятилітнього Андрія до Орловського, згодом до Полоцького кадетського корпусу. Згодом 16-й випуск Полоцького кадетського корпусу, до якого належав Андрій Потебня, перевели до Петербурга. Андрій закінчив навчання в званні прапорщика і був направлений у 16-й Шліссельбурзький піхотний полк 4-ї піхотної дивізії, розквартирований у Варшаві. Через два роки Потебню послали до Царськосільської стрілецької школи. Там студентська громадськість перебувала під впливом діячів революційно-демократичного руху, друга Тараса Шевченка Зигмунта Сераковського, який називав себе «українцем з правого берега Дніпра».
Діставши 1 грудня 1859 р. свідоцтво І ступеня про відмінне закінчення офіцерської школи, Андрій Потебня повернувся до Шліссельбурзького полку в Польщу, де знайшов однодумців. Після того як у 1860 р. війська почали стріляти в народ, Потебня постав перед вибором.
• Разом із армією йти проти народу?
• Приєднатися до повстання, стріляючи у своїх колишніх солдатів?
• Приєднатися, але не стріляти у простих несвідомих людей у сірих шинелях…
Андрій Потебня поклав собі випити чашу долі до дна. Навесні 1862 р. було заарештовано групу учасників таємного «Комітету руських офіцерів», створеного А.Потебнею. Під час допиту українця з Харківщини Петра Сливицького слідчі не знаходили доказів його участі у змові. Та 22-річний дворянин, не приховуючи своїх переконань, заявив, що воліє прийняти смерть, ніж байдуже дивитися на муки безневинного, беззахисного народу. Поручиків Сливицького й Арнгольдта та унтер-офіцера Ростковського засудили до смертної кари. І це був не «почесний» розстріл, а зашморг. Смертний вирок бунтівникам затвердив генерал, царський намісник Олександр Лідерс. Олександр ІІ розпорядився «вирок над офіцерами 4-го батальйону виконати без будь-якого пом’якшення». Побратими були страчені о четвертій годині ранку на валу фортеці у Модліні (Новогеоргіївську).
Вранці 9 липня 1862 р. серед публіки, яка відпочивала на центральній алеї Саксонського парку у Варшаві, Андрій Потебня – український військовий, один із організаторів і керівників таємної організації «Комітет російських офіцерів у Польщі» – вистрілив у царського намісника в Польщі генерала Олександра Лідерса. Такою була відплата Андрія Потебні за товаришів із військової організації.
У лютому 1863 р. Андрій Потебня приїхав до Лондона, аби переосмислити ситуацію після партизанської війни. Поразка польського повстання була очевидною, але він особисто пообіцяв Огарьову та Герцену зберегти комітет російських офіцерів. Після повернення до Варшави, Андрій закликав офіцерів і солдатів російської армії підтримати польське повстання; переконував, що свобода багатостраждальної батьківщини тісно пов’язана зі звільненням Польщі.
У ніч з 4 на 5 березня 1863 року польські повстанці, озброєні косами, напали на значно чисельніший загін російського війська. Їх очолював, також з косою в руках, Андрій Потебня. Куля наздогнала його біля стіни цвинтаря містечка Пяскова Скала. Товариші віднесли смертельно пораненого в груди Потебню в сторожку, і там на світанні 24-річний українець спокійно та мужньо помер на їхніх руках. Останніми його словами були: «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії…».
Неподалік замку на околиці Кракова, біля П’яскової Скали його поховано в братській могилі.
На надгробку написано: «Тут спочиває шістдесят п’ять невідомих повстанців 1863 року і серед них українець Андрій Потебня, колишній офіцер російських військ та соратник Олександра Герцена. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!»
Залишити відповідь