28 січня 1874 р. у м. Санкт-Петербург народився Кость Лоський (чеськ. Kost Losky) псевдо Кость Вишевич.
Історію Костянтин Лоський вивчав у Варшавському, право — у Петербурзькому університетах; опановував мови, не мислив дня без книжки. Від 1896 р. працював у редакції журналу «Історичний вісник»: писав публіцистичні статті, нариси, перекладав українською твори Дж. Байрона, Генріха Гейне, Антона Чехова.
Переїхав на Холмщину, одружився, 15 грудня 1900 р. у Любліні народився син Ігор.
У 1905 році Костянтин Володимирович Лоський заснував «Просвіту» в Грубешові та видавництво українських популярних книжок. Видав збірки поезій Тараса Шевченка французькою мовою у власному перекладі. У 1906-1907 рр. редагував газету «Буг».
Навесні 1917 р. подався до Києва, взяв участь в організації та роботі Української Центральної Ради. У 1917-1918 рр. – комісар Бучацького повіту 23 травня 1917 призначений комісаром Тимчасового уряду в Бучацький повіт, від 6 червня був товаришем (заст.) губернського комісара в Галичині, потім – помічник губернського комісара Галичини і краєвий комісар Холмщини.
Потім знову Київ разом із родиною. Був членом Української Центральної Ради, очолював департамент у генеральному секретарстві внутрішніх справ Генерального секретаріату Української Центральної Ради, працював у міністерстві зовнішніх справ УНР.
4 вересня 1917-го р. 16-річний син Ігор склав вступні іспити до 2-ої української гімназії імені Кирило— Мефодіївського товариства в Києві, де всі предмети викладалися виключно українською мовою. Ігор не відкосив від свого обов’язку, пішов разом із друзями-гімназистами на війну. У бою під Крутами був важко поранений.
Навесні 1918 р. Кость Лоський призначений гетьманським урядом послом УД у Фінляндії, Швеції та Норвегії з місцем перебування в м. Стокгольм і залишався на цій посаді в період Української Держави гетьмана та Директорії УНР. У 1919 р. у м. Гельсінгфорс опублікував «Нарис римської історії». Упродовж 1918-1920 рр. Ігор Лоський працював у Міністерстві закордонних справ УНР.
Наприкінці 1920 р. Кость Лоський з дружиною оселився в м. Прага, з 1921 р. працював в Українському вільному університеті: професор римського права, декан правничого факультету (1927–1928), проректор (1929–1930). Син Ігор потрапив до Відня, зблизився з В’ячеславом Липинським і засновниками Українського союзу хліборобів-державників. У 1921 р. став студентом Українського вільного університету. Згодом університет перенесли до Праги, там Ігор Лоський продовжував навчання.
У цей час Кость Лоський був професором римського права Українського Вільного Університету в Празі, в 1927-1928 рр. – деканом правничого факультету, проректором УВУ. Помер у Празі. Костянтин Лоський з головою поринув у науку: написав «Короткий нарис грецької історії» (1921), «Історія джерел римського права» (1921), тритомник «Історія і система римського приватного права».
І знову родина розлучилася. Ігор Лоський 1927 року продовжив студії в Українському науковому інституті в Берліні під керівництвом професора Дмитра Дорошенка, що дало йому можливість значно поглибити знання з історії. Особливо цікавився Ігор Лоський періодом Гетьманщини, підготував монографію про Івана Богуна. У Німеччині написав праці «Українці на студіях у Німеччині в XVI-XVIII ст.ст.» (1931) й «Українські студенти в Ростоку й Кілі» (1932). У 1932 року переїхав до Львова. За сприяння митрополита Андрея Шептицького отримав посаду учителя Малої греко-католицької семінарії, де викладав історію та французьку мову, а також одночасно обіймав посаду співредактора часопису «Хліборобський Шлях».
14 жовтня 1933 р. у Празі помер 59-річний Костянтин Лоський.
27 травня 1936 р. у Львові помер 35-річний Ігор Костянтинович Лоський.
