Вранці 31 серпня 1919 (неділя) об’єднані українські війська (дієва армія УНР і Українська Галицька Армія) під орудою генерала Антона Кравса звільнили столицю України місто Київ від московсько-більшовицьких окупантів.
Червоних вартових порядку в місті вже не було. Вони розграбували Київ, зруйнували все можливе, закатували всіх заручників, арештованих. Розстріляли понад 1800 осіб, близько трьох тисяч заручників очікували смерти. Більшовицьку документацію вивозили кінним і річковим транспортом до Чернігова. По суті місто обороняв тільки загін місцевої самооборони.
31 серпня 1919 (неділя) у м. Кам’янець-Подільський Головний отаман Симон Петлюра привітав українські війська з нагоди взяття Києва, але заборонив військовий парад.
Антін Кравс дозволив військовий парад українських і «союзницьких» білих сил під державними прапорами. Чинною була інструкція війська УД «вогню не відкривати, в сутички не вступати», що так нагадує сьогодення.
Під час військового параду в Києві полковник «Чорних запорожців» Володимир Сальський побачив на міській думі московський аквафреш і вигукнув: «Перед московським прапором не будемо парадувати!». Сотник Чорних запорожців Федір Божко з групою козаків зірвав з будинку Думи московитський триколор і знищив його.
Ще 30 серпня генерал Кравс дав наказ взяти мости Києва, але… 31 серпня до Києва без бою через неконтрольовані мости увійшли частини білогвардійської 7-ї дивізії. В місті сталися сутички, добровольці почали роззброювати українські частини. Увечері відбулись переговори між командувачем українських військ ген. А.Кравсом та командиром білогвардійського Полтавського загону ген. Н.Бредовим.
Українська сторона погодилася залишити Київ, відвести війська на лінію Ігнатівка – Васильків – Германівка та чекати результатів переговорів між головним командуванням Добровольчої армії та армії УНР.
1 вересня по Києву були розклеєні листівки з наказом генерала Бредова, що звільнений доблесними військами ВСЮР «отныне и навсегда Киев возвращается в состав единой и неделимой России». Це «отныне и навсегда» закінчилося 16 грудня 1919 р.
Тому у 20–40–х роках минулого століття у патріотичному середовищі борців за незалежну Українську державу відзначалося Свято зброї – 31 серпня, на згадку про переможну подію 31 серпня 1919 року.
Повірили українці зрадливим сусідам – і став день 31 серпня початком краху Української держави. Та й облудникам не минулося – білий рух захлинувся.
30-31 серпня 1919 р. історики називають «київською катастрофою».
Худ. Леонід Перфецький, “У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 липня 1919”, акварель
Леонід Перфецький – офіцер Третьої Залізної дивізії УНР та художник-кореспондент у дивізії “Галичина”.
Залишити відповідь