«Мы не рабы» – один із найвідоміших радянських фразеологізмів. Він з’явився у першій радянській азбуці «Долой неграмотность: Букварь для взрослых» (1919), виданій політвідділом Реввоєнради Південного фронту. 
Авторами букваря були Дора Елькіна та Олександр Шнеєр. Багато хто чув про акцію лікнепу (ліквідації неписьменності; рос. Ликвидация безграмотности). У рамцях цієї акції все населення від 7 до 50 років за 10 днів мало вивчити цю азбуку. За ухиляння від занять передбачалася карна відповідальність. І почалося: раби не ми; мама мила раму…
Спочатку дехто з українців повірив: «Ми не раби, раби не ми». А далі за схемою: штучні голодомори; священиків знищити як клас; хто не за нас – той проти нас. Таємний безтерміновий (довічний) указ про знищення всіх міністрів УНР, членів Центральної ради; буржуазної інтелігенції…
26 червня 1940 р. (за рік до початку війни з Німеччиною) Указом Президії Верховної Ради СРСР у країні були запроваджені восьмигодинний робочий день; семиденний робочий тиждень, кримінальну відповідальність за запізнення на роботу більш ніж на 21-у хвилину.
Колгоспникам, робітникам і службовцям заборонено звільнятися з роботи за власним бажанням (до 1956 р.).
Скасовано відпустки.
Про перший за п’ять років вихідний день (10 травня) радіо оголосило ввечері 9 травня 1945 р.
Раби радянської імперії зрозуміли: «рабы немы», або як сказав Тарас: «На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує».
Залишити відповідь