Микола Миклуха

12 жовтня 1818 р. у м. Стародуб Чернігівської губернії народився Микола Ілліч Миклуха, українець, дворянин, нащадок запорозьких козаків. Батько: Ілля Степанович Миклуха дослужився до чину прем’єр-майора, після важкого поранення в битві при Березині подав у відставку. Мав трьох синів, з яких Микола був наймолодшим і найздібнішим.
Як дядько та батько, Микола навчався в Ніжинському ліцеї. Чотирирічним Микола втратив свого тата, тому заробляв гроші на їжу приватними уроками. Ліцеїстом Микола знайшов друзів на все життя: свого однокласника Петра Журавського та його молодшого брата Дмитра. На канікулах він нерідко жив у маєтку Журавських, де зацікавив Дмитра Журавського математикою.
Ліцей він закінчив на відмінно, мріяв здобути вищу технічну освіту. Це можна було зробити тільки в Петербурзі, але грошей на дорогу не було, то й пішов пішки.
У Петербурзі йому поталанило, його голодного та немитого, без копійки в кишені, зустрів на вулиці Олексій Костянтинович Толстой, нащадок гетьмана Розумовського, який сам у дитинстві жив у Ніжині, добре знав вишиванку та картуз Ніжинського ліцею. Він допоміг хлопцеві вступити до Інституту корпусу інженерів шляхів сполучень і винайняв для нього квартиру.
Пізніше О. Толстой познайомив Миколу з Некрасовим та Герценом.
Саме Олексій Толстой познайомив Миколу Ілліча з творчістю Тараса Шевченка: в 1842 році граф подарував йому рукописні списки «Гайдамаків» і «Катерини», пізніше – поеми «Кавказ», «Гамалія» та «Єретик».
Учився Микола разом із другом дитинства Дмитром Журавським, їхнім улюбленим викладачем був Михайло Остроградський. Дитяча дружба тривала до останнього дні Миколи Ілліча. У 1840 р. юнаки успішно закінчили Петербурзький корпус інженерів шляхів сполучення; першим у списку був Дмитро, другим – Микола. Микола Миклуха розробив проект сполучення двох важливих водних артерій Росії – річок Волги та Москви, який схвалила авторитетна комісія. До Дмитра Івановича прийшла слава ученого-механіка, спеціаліста в галузі мостобудівництва. Він очолив будівництво Миколаївської залізниці. Миклуха став одним із будівників Миколаївської залізниці, її найважчої новгородської ділянки траси. Жив у наметах серед боліт.
Навесні 1843 р. на ділянку траси, де працював Микола Ілліч у зв’язку з профілактикою чуми приїхав Фрідріх (Семен Федорович) фон Беккер, старий друг Іллі Степановича Миклухи. Батько Семена Беккера – Федір приїхав із Пруссії за дорученням прусського короля ще при Катерині. Був лейб-медиком польського короля Станіслава Понятовського. Семен Беккер, лікар-німець, хірург, підполковник у відставці, котрий вступив до російської армії в 1812 році, щоб воювати проти Наполеона, і, одружившись з полячкою, шляхтянкою Луїзою (Лідією) Шатковською з м. Вільно, залишився в Росії. Дивовижно, але Шатковські походили від Міцкевичів, а Беккери — одного роду з Гете.
Того ж літа 25-річний Микола гостював у Семена Беккера у Москві і познайомився з 16-річною дочкою хазяїна Катериною. Катерина Семенівна закінчила музичну школу, готувалася стати піаністкою, займалася також музичною композицією й у вільний час захоплювалася живописом. Музику та живопис любив також і Микола Миклуха. Микола Ілліч писав пейзажі олією, у Катерини Семенівни добре виходили портрети та пейзажні акварелі.
Всі були певні, що Катя має вийти за молодого красеня князя Мещерського, частого гостя Беккерів. Та Катя й Микола покохалися й одружилися. Молоді оселилися в наметі на будівництві. Потім у сім’ї Миклух, знайшлося п’ятеро дітей, окрім старшого Сергія (який із десяти років цілком присвятив себе вивченню юридичних наук), всі захоплювалися музикою, живописом і літературою.
По завершенні будівництва Миколу Ілліча першим призначили на високу посаду начальника залізниці й одночасно коменданта Петербурзького вокзалу, що йменувався тоді Миколаївським (нині Московський залізничний вокзал міста Санкт-Петербурга). Оселилася родина на території вокзалу, бо інженер-капітан Миклуха особисто відповідав за безпеку потягу царя, що курсував між Москвою та Петербургом. Щосуботи Миклухи влаштовували сімейні літературно-музичні вечори. По черзі читали вірші під музику Катерини Семенівни — вона сама підбирала мелодію та акомпанувала на фортепіано. У репертуарі були Гете, Міцкевич, Шевченко, Некрасов, Лермонтов, Пушкін, О. Толстой. Микола Ілліч чудово читав «Мцирі», «Гайдамаків» і «Кавказ».
Якось Микола Ілліч послав царською поштою 150 карбованців Шевченкові на заслання. Грошовий переказ на пошті затримали. Почалося слідство. Важко сказати, чим би все закінчилося, якби в Миклухи-старшого не почалася швидкоплинна сухота. Дні його спливали. Микола Ілліч пішов у відставку та вирішив повернутися до України. Він навіть домовився про купівлю частини землеволодіння княгині С. А. Скуратової у містечку Малин Радомишльського повіту Київської губернії. Але не судилося, бо 20 грудня 1857 р. смерть обірвала його коротке 39-річне життя. Перед смертю Микола Ілліч попросив своїх рідних набратися мужності, звернувся до кожного з дітей. Дружина Миколи Ілліча – Катерина Семенівна, яка його палко кохала, 1873 року виконала заповіт свого чоловіка.