«Петербург – колонія культурних українців» – із вуст у вуста передавався вислів Євгена Гребінки у 1836 – 1838 рр.
Судіть самі. У чотириповерховому дохідному будинку №56 на 4-ій лінії Василівського острова була службова квартира Євгена Гребінки (українець із Полтавщини, нащадок козацьких родів Гоголя та Чайки-Чайковських). У ті дні, коли Євген Гребінка отримував із України розкішні гостинці з салом, варенням та наливкою, він запрошував до себе своїх однокашників та молодше покоління випускників Ніжинської гімназії. На цих вечірках був літературний бомонд, який зимував у Петербурзі: Володимир Даль, математик Михайло Остроградський, поміщик Григорій Тарновський.
За збігом обставин у підвалі того ж будинку винаймали житло художники Іван Сошенко й Аполлон Мокрицький. Саме о тій порі Іван Сошенко познайомився з Тарасом Шевченком. Ми не знаємо дати їхнього знайомства, навіть місця (Літній сад?), але найдобріша в світі людина Соха (Іван Сошенко) і Тарас знайшли багато спільного: земляки, обоє навчалися у художника-іконописця Степана Превлоцького… Звісно, Сошенко познайомив Тараса з Аполлоном Мокрицьким, той представив Шевченка своєму другові з гімназійних часів – Євгену Гребінці. Перші літературні вечори Тарас Шевченко відвідував у Євгена Гребінки, його улюблену приказку «з ким би сісти, хліба з’їсти» частенько цитували.
Щосереди на келих шампанського в улюбленого письменника імператора, суперника Пушкіна українця Нестора Кукольника збиралося старше покоління ніжинських гімназистів.
Із старших заходив до салону Гребінки тільки Нестор Кукольник. Тримався він з молодшими зверхньо, як і належить, але одного разу побачив Шевченка й широко відкрив обійми. Виявилося, що вони знайомі з Вільно, де Тарас Шевченко вчився малювати у професора Яна Рустема та брав уроки мови у Нестора Кукольника.
Зрештою українські художники познайомили Шевченка з К. Брюлловим і той погодився давати Тарасові безкоштовні приватні уроки. А незабаром Шевченко став улюбленим учнем маестро. З того часу Карл Брюллов щосереди бував із Тарасом серед старшого випуску українських гімназистів. Карлу Великому вадило шампанське, а Шевченко його виручав, хоч навіки полюбив ром.
Нові друзі, навчання у Брюллова, віршування заповнили час Тараса, але серце могло витепліти тільки від рідного слова, про що й писав він братові Микиті:
Мене, бачу, схиляє
частіше до муз.
Хоч словечко із дому
одержати радий,
Я читаю і хлопцям
від тебе листи.
Тільки прошу писати
по-нашому, брате,
Рідне слово під серце
мені простели.
Головне зображення: Вид Зимового палацу з боку Адміралтейської площі. Худ. В.С. Садовников.
Залишити відповідь