29 липня 1865 р. у с. Прилбичах (Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії) народився граф Роман Марія Александер Шептицький – третій із семи синів. 
Представники стародавнього боярського русинського роду звалися Шептицями від родового маєтку — села Шептиць (Шептич), або «з Шептиць» (до 16 ст.), а потім отримали прізвище Шептицькі, іноді з додатком «з Шептиць». «Шептицький». 1284 року князь Лев Данилович дав найстарішій боярській родині грамоту на право земельного володіння. 
З ким тільки не воювали Шептицькі! Михайло Шептицький, сяніцький стольник, відзначився в жорстокій битві з татарами під Немировим, де й загинув. Хорунжий Іван Шептицький мужньо захищав од ординців Теребовлю. Олександр Шептицький за подвиги проти татар і турків одержав від короля призначення белзького мечника. Теребовлянський чашникТеодор Шептицький і його родич Юрій львівський чашник разом із Яном Собеським боронили Відень від Османської імперії.
Хоч це було невигідно та небезпечно, рід Шептицьких не зрікався православ’я, опирався латинізації, ополяченню до початку ХІХ ст., потім зазнав спольщення, члени родини стали франкомовними римо-католиками. 
У листі до матері Андрей Шептицький згадував: «Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З усіх портретів вбилися в моїй пам’яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами, але всі були якісь інакші: Варлаам чомусь мені здавався тихим, покірним ченцем, повним любові до Бога, милосердя до людей і наче б закоханим у вічність, для якого світ не існував. Іншим знову був Атанасій: цей мав щось лицарського у собі, своїми чорними, гострими очима він пронизував наскрізь людину, з цих очей і високого чола била воля, сміливість, а враз із цим відвага й повсякчасна готовність боронити Бога і Його чесноти перед злом світу, а слабим людям давати помічну руку. Знову іншим здавався мені митрополит Лев, чи як Тато звав його швіцьким ім’ям, дядько Людвик, аристократ із куртуазійною усмішкою на устах, свідомий зручності слова й закоханий у мистецтві (адже ж це він докінчив будову Собору св. Юра у Львові), робив на мене враження дипломата, в якому сплелося людське і божеське, це багатогранність людини, для якої ніщо людське не чуже». 
Батько – граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький. Його маєток оцінювався у кілька мільйонів корон (15.000 моргів землі), мав великий спадок від предків отримав, вкладав гроші у бібліотеку (6 тисяч книг і рукописів), колекцію картин і військових реліквій. Був послом Австрійського парламенту у Відні, пізніше Галицького крайового сейму. 
Мати — графиня Софія (Зофія) Цецилія Констанція Фредро, письменниця, художниця, донька видатного польського письменника графа Олександра Фредро, шляхетського роду гербу Бонча в Червоній Русі, який мав маєтності на Львівщині й у Львові, його пам’ятник стояв навпроти вулиці Фредрів до 1939 року.
Дружина Олександра Фредри, бабуся Андрея Шептицького — Зофія з Яблоновських гербу Гжимала, у першому шлюбі дружина Станіслава Скарбека, фундатора будівництва теперішнього театру імені Марії Заньковецької.
Через Фредрів родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії пов’язало свій родовід із королями Італії, Португалії, Сардинії, з королівським родом Собєських, цісарським родом Стюартів. Дружина Наполеона Бонапарта, австрійська принцеса Марія, теж була далекою родичкою Шептицьких-Фредрів.
9 серпня 1865 р. при хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя хлопчик отримав імена Роман, Александер, Марія.
13 вересня 1888 р. у Добромильському монастиря отців Василіян Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей.
«Я – українець з діда-прадіда. А церкву нашу та наш святий обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя. Отже знаю, що під цим оглядом не міг би я бути чужим для людей, що віддані серцем і душею тій самій справі» (Митрополит Андрей. Пастирські листи.2.08.1899).
Залишити відповідь