О 6:25 ранку 23 грудня 1932 за вироком польського суду на тюремному подвір’ї у Львівській в’язниці Бригідок було страчено членів дрогобицької бойової групи ОУН 21-річного Василя Біласа та 25-річного Дмитра Данилишина. «Щиро прощаю вас! – вигукнув охоронцям Данилишин, підхопив Білас, – Хай живе Україна!» У цей час у всіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди.
Олена Теліга
Біласові й Данилишинові
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
