-Сидимо, наче горобці на морозі. На вулиці не тепло, але вдома дубар повний, тому й сидимо. Повільно точиться балачка.
– А от скажи мені, чому тато озираючись та пошепки казав: «У, п’ятихатник!»? – почала Хомівна.
-Було таке сусідонько. У селах, приватних секторах містечок були місцеві десятники, п’ятидесятники, призначені сексотами. Вони мали стукати «куда нада» про підозрілі дії сусідів, про гостей.
-Так можна ж було щось збрехати, – не вгавала сусідочка.
-Е, ні, контора брала за зябра чисто-конкретно. Була таємна постанова ВУЦВК про затвердження «Положення про десятихатників», що опублікуванню не підлягала. Якщо на твоїй ділянці траплялася аварія на залізниці, стріляли в якогось партійця, а ти не доніс – усією родиною йшов під розстріл.
-Так от чому в голодомор знаходили й цибулинку, й квасолинку. А як же в містах? Не у приватному секторі?
-А у містах зберігався це царський закон: у двірники брали тільки великоросів, вони ж і були сексотами.
-Ти ба, яке павутиння!
