Георгій Вернадський побачив світ 20 серпня 1887 р. у м. Санкт-Петербург. Батько: відомий вчений-природознавець Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) та Наталії Єгорівни Старицької (1860-1943). Ім’я хлопчик дістав на честь діда по матері – Старицького Єгора Павловича, відомого фахівця в галузі державного права, сенатора, дійсного статського радника, члена Держради (з 1879 р.). Другий дід – Іван Васильович Вернадський – відомий науковець, доктор історичних наук.
У 1889 р. родина Вернадських переїхала до Москви. Георгій здобув домашню освіту, згодом вступив до 5-ої московської класичної гімназії, яку закінчив із золотою медаллю (1905). Того ж року Г.Вернадський став студентом історико-філологічного факультету Московського університету. Учень Ключевського та Платонова під час революції 1905-го мусив виїхати за кордон. Навчався в Берлінському та Фрайбурзькому університетах. На все життя Г.Вернадський зберіг любов до історії, вивчення мов і колекціонування історичних джерел і старих грамот.
У листопаді 1908 р. Георгій Вернадський одружився зі своєю троюрідною сестрою Ніною Володимирівною Ільїнською, яка стала його супутницею на все життя. За 15 днів до Жовтневого перевороту блискуче захистив у Петербурзькому університеті дисертацію, присвячену російському масонству доби Катерини II.
У роки визвольних змагань жив у Києві та Сімферополі (викладав у Таврійському університеті). У вересні 1920 р., за порадою П. Струве (1870-1944), був призначений завідувачем відділу друку в уряді барона П.Врангеля (за іншими джерелами – його було призначено міністром народної освіти). У 20-ті роки активно співпрацював із Українською академією наук. Його праці були опубліковані у виданнях Комісії з вивчення історії західно-руського та українського права, очолюваної М. Василенком.
1 листопада 1920 р. Георгій Володимирович із дружиною разом із залишками армії Врангеля емігрував до Константинополя, а через три місяці – до Афін.
У 1922—1927 рр. був професором Карлового університету в Празі, у 1927—1956 рр. — професором Єльського університету в США. 19 серпня 1927 р. трансатлантичний лайнер «Аквітанія» доставив родину Вернадських до США. Америка стала останнім пунктом їх блукань світом. У перший рік перебування в США Вернадський одержав замовлення на написання однотомної історії Росії. Книгу було вперше надруковано у 1929 р. і згодом неодноразово перевидано.
У 1927 р. Георгій Володимирович був прийнятий на посаду “research associate in history” («вільного дослідника») у Єльському університеті. У 1933 р. в Лондоні англійською мовою вийшла з друку книга «Ленін. Червоний диктатор», яку йому замовив директор Гуверівського університету Ф.Голдер.
Особливе місце в дослідженнях ученого посідала історія України: «Давня Русь», «Київська Русь», «Монголи і Русь», «Богдан — гетьман України». Вчений відзначав прогресивність західних впливів на розвиток України та Росії.
Під час Другої світової війни Вернадський уважно стежив за розвитком подій у СРСР. Переживав він і за долю своїх батьків, які залишилися в Союзі, з якими він так і не зустрівся (останній раз він бачив батьків у Західній Європі восени 1936 р. Мати померла у 1943 р., а у 1944 р. – він одержав дозвіл на приїзд до СРСР для побачення з батьком. Але напередодні відльоту дізнався про його смерть). Післявоєнні роки принесли помітне полегшення життя Вернадських. У 1946 р., у віці 63 років, після майже 20 років викладання в Єльському університеті, Георгій Володимирович отримав звання професора. Безпосередньо перед цим йому був наданий Фулбрайтський грант для роботи в Англії протягом року та запропонована посада професора в лондонській школі слов’янських і східноєвропейських досліджень.
Георгій Володимирович працював до самої смерті, за 86 років життя створив близько 300 праць.
12 червня 1973 р. у Нью-Гейвен, штат Коннектікут, США, упокоївся син Володимира Вернадського, онук Івана Вернадського та Єгора Старицького – 86-річний Георгій (Джордж) Володимирович Вернадський, історик і правознавець українського походження.
