– Воот читаю я прекрасниє слова вашего Шептицкаго о національном бізнісе. А самаму заняться дєлом – слабо? – муркоче-провокує Софочка.
– Ну, і де ти бачила, щоб перша особа, митрополит мав бізнес? Може, йому кондитерську фабрику треба було тримати? Мало нам президента «Рошен»? – забиває Хомівна, як мамонта дротиком.
– Ну, Хомівна розійшлася спробуй тепер закрити їй рота! – смикає мене Галя. А Хомівна чистить усіх від сраки до потиляки; у хвіст і гриву, чи руду чи сиву.
– Не обов’язково «Рошен». А от попередника «Світоча» у Львові митрополит утримував… Не таємниця, що Андрей Шептицький мав великий бізнес у світі. В Австро-Угорщині, Англії, Голландії, Італії, Німеччині, Швейцарії мав нерухомість, був партнером багатьох європейських банків, будівельних і брокерських контор. Мав золоті копальні в Азії, нафтові виробництва.
24 травня 1924 р. митрополит Андрей Шептицький уклав угоду з Климентиною Авдикович про спільне підприємство «Фортуна Нова», вніс до статутного фонду 46 тисяч американських доларів, віддав у оренду власну нерухомість на вул. Кордецького, 21-23-25 (тепер – вул. Олени Степанівни). 1 листопада 1924 р. парова фабрика солодощів «Фортуна Нова» запрацювала. Вона мала свої «націоналістичні фішечки»: на обгортках цукерок друкувалися уривки з класичних творів української літератури; випускалася спеціальна серія шоколадок «Солодка історія України», на обгортках яких намальовано портрети правителів України від Володимира Великого до гетьмана Павла Скоропадського… Дизайн продукції, пакування розробляли відомі художники М.Бутович, С.Гординський, М.Левицький, О.Новаківський. М.Бумба із Сколе виробляв дерев’яні коробки для помадок.
«Як і всі звичайні діти, я любив цукерки, – згадував педіатр Богдан Надрага. – Мені їх купували в українському магазині «Фортуна нова» на Руській, 20. Власницею крамниці була пані Авдиковичева, яка на вулиці Городоцькій мала свою фабрику солодощів. Дешевих цукерок не загортали, проте дорожчі пакували. Солодощі були надзвичайно смачні».
У 1935 році «Фортуна Нова» експортувала солодощі (карамель, морозиво, печиво, помадки, фруктові ґаларетки-желе, цукерки, шоколад) до європейських держав, до США. 
Як бачите, співвласниками першої української парової фабрики солодощів «Фортуна Нова» були митрополит Андрей Шептицький та пані Климентина Авдикович, дочка депутата Галицького сейму – Січинського. Її двоюрідний брат – Володимир Темницький – віце-міністр закордонних справ УНР у кабінеті В. Чехівського, міністр закордонних справ у кабінеті Бориса Мартоса. Климентина – рідна сестра Мирослава Січинського – терориста, який застрелив графа Потоцького.
– Шоо? Того самого Січинського?
– Так, того 20-річного Мирослава Січинського, який на знак помсти за кривди, заподіяні українцям (вбивство Марка Каганця, фальсифікація виборів до австрійського парламенту), 12 квітня 1908 застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті. Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари.
– То він загинув? Такий молодий!?
– Ні, не загинув. Цісар замінив кару на 20-річне ув’язнення, а потім друзі Дмитро Вітовський та Микола Цеглинський організували втечу Мирослава. Він добрався до США, де прожив до 91 року.
– Чекай! Це ж була помста, а не вбивство! Пам’ятаєш Шльому Шварцбарда, який убив Симона Петлюру? Так суд визнав акт помстою і присудив один франк штрафу за забруднення тротуару кров’ю убитого! От тобі правда тая, світовая.
– Чекай! Коли розпочалася війна, як склалася доля бізнесу митрополита? Фабрики? – не вгавалася Хомівна.
– Коли запахло грозою, у 1939 році Шептицький продав усю нерухомість у передвоєнній Європі. Климентина з сім’єю встигла виїхати до Відня, де перебула війну, прожила до 81 року. Донька К.Авдикович Стефанія була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Ґерассі, приятелювала з Сімоною де Бовуар і Жаном Полем Сартром; згодом мешкала у США, викладала в університеті у Філадельфії.
Того ж року «визволителі» приватизували фабрику, зараз на базі «Фортуни Нової» створили кондитерську фабрику №3, нині відому фабрику «Світоч».
Моя Хомівна нарешті заспокоїлася.
