Євген Маланюк ніколи не зачаровувався комуністичними ідеями, завжди був чесним ворогом більшовиків, тому першим побачив:
Знов на Богдановій дідизні
Історії свистять вітри,
Скрегочуть місяці залізні
Неповторимої пори.
Євген Маланюк, «Вітри історії», 1924 р.
У той час оговтувалися від чар великих слів комуністи – боротьбисти. Коли у 1926 році пролунали гасла: «Геть від Москви!» і «Дайош психологічну Європу!» Миколи Хвильового, Євген Маланюк написав «Посланіє» (1926). Він закликав позбутися ілюзій Заходу та Сходу і працювати, плекати появу української еліти, щоб з’явився «нації міцної син». Одразу ж критик Андрій Хвиля оголосив Маланюка «українським фашистом».
Видно, у конторі не забули, що Володька Сосюра згадував, як вони з Євгеном Маланюком крали яблука в саду у Петлюри. От і довелося написати «Відповідь»;
Шановний пане Маланюче,
ми ще зустрінемось в бою!
Ви не фашист, а лиш фашистик!
Ми вам «Посланіє» згадаєм,
коли ви станете від мур…
Мислителя світового масштабу шпетив талановитий романтик, посаджений совєтами «на склянку».
Уже після смерті Сталіна В. Сосюра познайомився з творами Євгена Маланюка, у розмові з Миколою Неврлим оцінив геніальність «Варязької балади», шкодував про свій різкий необачний виступ.
Залишити відповідь