11 листопада 1918 р. у Москві ухвалено директиву Ради Народних комісарів «Про підготовку термінової військової допомоги трудящим України», а саме про завершення в 10-денний строк мобілізації військ для наступу на Україну.
13 листопада 1918 р. в односторонньому порядку більшовицька Росія анулювала Брестський договір і відмовилася надалі визнавати незалежність Української Держави.
14 листопада 1918 на території більшовицької Росії розроблено план збройного виступу проти Української Держави.
17 листопада в Москві створено Раду українського фронту. Її очолили: В. Антонов-Овсієнко, Й. Сталін, В. Затонський.
20 листопада 1918 р. почалася агресія більшовицьких військ проти України. Наступ на Україну фінансували банки нейтральних Данії, Швейцарії, Швеції.
28 листопада 1918 р. у залізничному вагончику в Курську було проголошено створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України на чолі з Георгієм П’ятаковим. Так більшовики поновили національну форму радянської державності в Україні, що допомогло їм використати потужний український національно-визвольний рух і почати захоплення Україну.
30 листопада 1918 року перед червоноармійцями напередодні походу на Україну (прикордонне м. Суджа, Курщина) командир В. Антонов-Овсієнко (у січні 1918го він використав бойові гази при штурмі Києва) наставляв:
«Против нас стоит тридцатимиллионный народ, имена которых невозможно выговорить, внешность которых такова, что их надо убивать без всякого милосердия и пощады. Это звери (…), с ними нельзя общаться как с порядочными людьми. У нас кровь лучше, сердце -тверже, нервы – крепче. (….) Мы должны выжать все возможное из Украины, чтобы усилить военный потенциал России»
Спр.74. – Арк.423. ДАКО. – Ф.403. – Оп.9657 Р Коваль. Отаман зелений.
