Лєшик Городецький

4 червня 1901 року. «Маю честь запросити Вас, панове, на входини з нагоди мого сорокаріччя!» – сказав Владислав Городецький приятелям… Відомі київські архітектори Олександр Кобелєв і Володимир Леонтович тільки посміхнулися на слова Лєшика: чого не буває за ресторанним столиком? Адже вони зібралися втрьох обговорити чергове полювання на качок у саду Фрідріха Мерінга. (Полювали вони на ставку, де сьогодні клумба театру ім. Франка). Городецький (серед друзів Город) оприлюднив новину: він придбав ділянку землі на Банковій, 10.
«Нащо? — здивувався Кобелєв. — Там же й будувати неможливо».
«Неможливо?» — спалахнув Городецький і поділився задумом. Архітектор Кобелев приклав руку до голови: «Побудувати? Ви – божевільні!»
Отак Городецький і Кобелєв побилися об заклад, а свідком узяли Леонтовича.
Вперше у світі Городецький вдався до забивання паль, тому будинок з боку Банкової має три поверхи, а з боку театру імені Івана Франка – шість.
Упродовж двох років будинок проростав химерами. Італійський скульптор Еліо Саля оздобив будівлю створеними з цементу наядами, дельфінами, слонами, носорогами, жабами та ящірками. Мистецтвознавець С. Гіляров писав: «Призматична маса його чотирьох поверхів густо оздоблена скульптурою з бетону. Із кутів даху спускають свої вуса-мацаки потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюються на тлі неба. На спинах дельфінів сидять жіночі фігури з тризубцями в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; по стовбурах колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображують слонячі голови». Кажуть, тоді народилася легенда про загибель дочки, пов’язана з дочкою Мерінга, яка втопилася у Середземному морі.
Рівно через два роки, у визначені умовами парі день і годину, 23 травня (4 червня), відбулися входини. Городецький показував свій шедевр.

Парадні сходи обрамлені з двох боків казковими птахами, які хапають гострими пазурами білі мармурові сходинки. Над усім цим здіймається скульптурна композиція з двох величезних фантастичних риб’ячих фігур, ґвинтоподібно закручених і оповитих водоростями. Зверху водорості увінчані квітами, в які вмонтовані лампочки в білих матових кулях. Стіни вздовж сходів оздоблені ліпкою — гірляндами дичини, оленячими рогами та іншими мисливськими трофеями.
Владислав Городецький з коханою Корнелією, сином і дочкою оселився у найкращій квартирі № 3, з 10 кімнат (380 кв. м), решту квартир у нього винаймали (3 500 крб. за рік). Кожний поверх будинку займала одна квартира (дім для семи родин), для кожної архітектор передбачив окремий винний льох, льодівню, стайню, каретний сарай (у сарайчику Городецького паркувалося розкішне ландо), навіть корівник. (Архітектор дуже любив парне молоко, інколи кияни бачили, як гоноровий пан крокує з бідончиком на ринок).
Архітектор придбав сусідню ділянку землі на крутосхилі (зараз на цьому місці сходи, які ведуть до площі Івана Франка). На цій ділянці можна було спорудити або щось унікальне, або залишити місцевість, щоб милуватися «будинком з химерами». Восени 1911 р. Городецький вирушив полювати до Африки. Занадто великі витрати на сафарі поставили його в скрутне матеріальне становище. Влітку 1912 р. Городецький змушений був закласти «Будинок із химерами», викупити який йому не вдалося: 1913 р. знаменита споруда перейшла у власність Данила Балаховського — французького консульського агента в Києві. У помешканнях екстра-класу квартирував Всеволод Голубович — прем’єр-міністр Української Народної Республіки.
Згодом будинок з химерами зайняли державні потвори: тут була поліклініка для «еліти».