Хору́нжинський Хоружинський – прізвище військового прапороносця. Слово хорунжий запозичене з польської мови (пол. chorąży, лат. vexillifer), походить від chorągiew («корогва», «хоругва»). На корогві козаки позначали полк і назву сотні. Роль хоругви в битвах була великою, тому хорунжих обирали з сильних і мужніх воїнів, здатних захищати і утримувати хоругву до своєї смерті.
Давня форма прізвища Хору́нжинський мала сполучення «ун» (з польського носового); пізніша – українізована – від «хоружий» Хоружинський.
З 1499 р. хорунжий литовський йшов із правої сторони за великим князем литовським під час важливих церемоній: похорони, складення васальних присяг.
Паланковий хорунжий зберігав і носив корогву Війська Запорозького Низового; малу корогву козаки називали «значок», її перед полковником під час урочистостей ніс значковий товариш.
У військових реєстрах ранґ хорунжого вперше появився 1589 року. Його отримував товариш, який носив хоругву.
Хорунжий Чернігівського козацького полку (1650-і роки) – головне зображення.
У XVII—XVIII століттях були генеральні, полкові, сотенні та артилерійські хорунжі. Генеральний хоружний належав до генеральної старшини (у слобідських козаків відсутня). Офіційним обов’язком генерального хорунжого була охорона головної хоругви козацького війська. Генеральний хорунжий певною мірою був ад’ютантом гетьмана, міг виконувати обов’язки наказного гетьмана.
Полковий хорунжий (інколи по два в полку) належав до полкової старшини. Мав під своїм доглядом полковий прапор, значок і відповідав за полкову музику. 
10 квітня 1864 р. у Харківській губернії народилася дворянка Ольга Федорівна Хоружинська. Рід її не був корінним на Слобожанщині: брати Василь і Петро Лаврентійовичі Хоружинські прибули на Харківщину в 1780-ті роки та осіли в слободі Мерефа.
