Квітки

Гортаю шкільний підручник – дивуюсь. Таке враження, що наші письменники або народилися сиротами у сім’ях бідних селян; або просто самосійки. Ніякої тяглості роду!
Давній рід Квіток був відомий на Слобожанщині. Так, харківський полковий суддя Семен Опанасович Квітка будував укріплення проти татар.
Син його, Григорій Семенович, прадід письменника, був полковником Ізюмського козацького полку, брав участь у персидському і кримському походах, у 1733-1734 рр. очолив слобідських козаків у польському поході.
Дід Іван Григорович був полковником Ізюмського козацького полку. Одружився він із Параскевою Горленко, донькою Андрія Дмитровича Горленка, сестрою єпископа Білгородського та Обоянського Йоасафа. Мали вони прекрасних дітей: Миколу (архімандрит Наркис), Олексія, Федора (1745-1807) та Ілька.
Ілля Іванович – дядько Андрія та Григорія Квіток. Він служив у Харківському козацькому полку. З дитинства кохався в історії: збирав документи та матеріали з історії України, листувався з цього приводу з Г. Тепловим, С. Кочубеєм, І. Тимківським. Прем’єр-майором вийшов у відставку, оселився у родовому хуторі Основа, жив самотньо. Його маєток у сосновому лісі, бібліотека й архів дісталися племінникам.
Його брат, Федір Іванович – батько Андрія та Григорія Квіток, служив харківським колезьким радником. Дружина Марія Василівна (при народженні Шидловська) була дуже освіченою жінкою і стріляла влучніше від чоловіків. Двері їхнього будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».
Квітка Андрій Федорович, старший брат відомого письменника Григорія Квітки-Основ’яненка, народився 25 листопада 1774 року в селі Основа Харківського повіту в родині совісного судді Харківського намісництва Федора Івановича Квітки та Марії Василівни, народженої Шидловської. Діти змалечку виховувалися матір’ю, дядьком Ільком, а також друзями батька. Федір Іванович був у дружніх стосунках із кошовим отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим. Частим гостем у родині Квіток був український філософ і письменник Григорій Сковорода, який відвідував лише близьких за переконанням людей, у яких міг кілька місяців жити. Діти вивчали напам’ять твори Григорія Сковороди й виконували їх під час різних урочистостей.
Як й більшість шляхетських дітей Андрій був змалечку зарахований до військової служби. Рідний брат письменника Григорія Квітки-Основ’яненка в одинадцять років був сержантом лейб-гвардії Преображенського полку, у 19 – ротмістром легкокінного полку, цього ж року – секунд-майором;
20 вересня 1796 р. 22-річний Андрій Федорович пішов у відставку в чині прем’єр-майора. Служив, як і батько, у Слобідсько-Українському совісному суді. Оселився у слободі Основа, родинному гнізді Квіток, мав дерев’яний будинок у Харкові. Після смерті батька брати Андрій та Григорій Федоровичі поділили маєток. Оскільки Андрію Федоровичу для служби був важливий майновий ценз, Григорій поступився правом володіння. М.Костомаров писав: «Садиба складалася з соснового лісу, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний панський будинок його брата – губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив»
За Лопанью-рекой – именье Квиток.
Там, в тишине задумчивых аллей
Жил и творил писатель знаменитый,
И дом его всегда бывал открытым
Для долгожданных дорогих гостей.
За пеленой осеннего ненастья
Течет беседа и свеча горит…
Ах, Боже мой. какое это счастье,
Когда душа с душою говорит!
Василь Каразін
Енергійний, харизматичний Андрій Федорович стрімко йшов службовими щаблями: з 1807 року — Харківський повітовий предводитель дворянства, а з 1810 — Харківський губернський предводитель дворянства.
У 36 років він одружився з 14-річною дочкою генерал-лейтенанта Миколи Михайловича Бердяєва, Єлизаветою (1796–1842). Родина мала дітей: Марію (1811) та Валер’яна (1812). До речі, його дружина – двоюрідна прабабця відомого філософа.
У часи війн із Наполеоном командував міліцією Харківського повіту. 10 червня 1816 року в Основі приймав сина імператора – великого князя і майбутнього імператора Миколу Олександровича. У 1817 році маєток Основа відвідав імператор Олександр I.
Хоч брати любили одне одного, але Андрій вважав письменництво соромом для спадкоємця поважного роду, тому Григорій Квітка надрукував свої перші гумористичні фейлетони в журналі «Украинский вестник» (1816) під псевдо Фалалей Повінухін. Пізніше для своїх україномовних творів Григорій Федорович за назвою родового маєтку взяв собі творчий псевдонім Основ’яненко. Крім нього таку форму прізвища — Квітка-Основ’яненко, в родині ніхто не використовував.
22 серпня 1826 р. Андрій Федорович був запрошений на коронацію російського імператора Миколи І.
З 1826 до 1830 р. Андрій Федорович — Псковський губернатор, з 1832 р. знову обраний Харківським губернським предводителем дворянства.
З 7 жовтня 1834 р. А. Квітка – почесний член Харківського імператорського університету.
З 28 лютого 1835 року — сенатор, таємний радник. Кавалер орденів святої Анни II ступеня, святого Володимира III та IV ступенів.
4 лютого 1837 року вийшов в відставку.
Від двох дружин мав семеро дітей.
6 квітня 1844 року на 70-му році помер Андрій Федорович Квітка, похований під старою дерев’яною церквою села Основа.
Дочці Марії дісталася слобода Верещаківка, синові Валер’янові – село Валер’янівка (Варварівка).