Посміхнувся козакам новачок на Січі, а між зубами така щерба, що хтось із гострословів кинув: «Таку щербу дала мати, можна ворога заплювати!» Отак і став козак Щербою, потім москалі «ушляхетнили» прізвище нащадків – Щербаківські. Після зруйнування Січі москалями старі козаки не тікали: пішли в монастирі, кобзарі, священики. Щербаківські стали священиками:
Тимофій — був дяком у с. Мусіївка, його син — Пилип — був дяком-регентом; син Пилипа, Михайло — священиком у с. Шпиченці (Сквирщина).
Михайло Пилипович Щербаківський (1850-1919) — був добрим священиком: у селі Шпиченці відбудував церкву, побудував школу, створив дитячий хор у школі, клуб-читальню побудував для селян; музею дарував твори народного мистецтва. У всі справи вкладав власні кошти і сили. Був членом підпільної Старої громади, віддавав щомісячно десятину на українські справи. Гадаєте, власних проблем не було? Він поставив дім, посадив сад.
Одружився Михайло Щербаківський з Фанею Матушевською, зростив дітей, які прославили Україну: старший син Вадим Михайлович Щербаківський (1876-1957) — учений із світовим іменем, археолог, мистецтвознавець, музейний діяч, колекціонер; середній – Данило Михайлович Щербаківський (1877-1927) — український вчений, археолог, мистецтвознавець, етнолог, музейник; дочка Євгенія Михайлівна (1882-1964) – український музикант, педагог, дружина Василя Кричевського. Коли було важко, друзі зі Старої громади підставляли плече: так, Женю взяла на виховання родина Миколи Лисенка.
Дали батьки дітям освіту, вивели в люди, а доля розкидала їх по світах.
