– То я пилєглот? Хіба один я пилюку Запоріжжя ковтаю? – мітингував Васько.
– Василику, ти не ображайся: не ковтачем пилюки, а поліглотом тебе назвали. Поліглот – це людина, яка знає багато мов: від «poli» – багато, «glotta» – мова [від грец. πολύγλωττος — багатомовний].
Спочатку поліглотами називали тих, хто знав більше двох мов. Наприклад, першим українським поліглотом можна вважати сина Ярослава Мудрого – Всеволода, який «дома сидя, изумееше пять язик». Князь Всеволод Ярославович, він же Андрій, із цікавості вивчив крім рідної давньоукраїнської знав грецьку, латину, німецьку, половецьку й угорську.
Його далекий родич, Ярослав, батько знаменитої Ярославни-Єфросинії, знав вісім мов, тому його назвали Осмомисл.
Композитор Бортнянський знав п’ять мов.
Сімома мовами ще у молодості володів Богдан Хмельницький.
Мазепа Іван спілкувався вісьмома мовами.
Згодом поліглотами почали називати знавців більше десятка мов.
Такими поліглотами були: українські вчені Юрій Кондратюк, Іван Пулюй, які знали 15 мов; Петро Капиця, Сергій Корольов – 5-6 мов.
Поет Григорій Кочур знав більше 30-ти іноземних мов.
Із 20 мов перекладав Микола Лукаш.
Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов’янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав Михайло Драй-Хмара низку давніх мов — старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови — румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.
Григорій Сковорода володів десятком мов; щоб глибше зрозуміти Біблію, він вивчив давню гебрейську мову.
Іван Франко знав 14 мов. Він писав до всіх газет Європи. Його переклади складають 8 томів.
Леся Українка жодного дня не ходила до школи, а знала 14 мов, навіть перекладала зі староєгипетської та давньоіндійської.
От усі ви римували: «Тичина – кирпичина», а Павло Тичина знав 18 мов. Він – один із небагатьох у Союзі, хто знав мови титульних націй усіх республік. Приїздив у гості – і спілкувався мовою хазяїнів.
У Наталени Королеви було 12 робочих мов. Її докторська дисертація була пов’язана з мовою давніх папірусів. Вона автор українсько-чесько-французького словника.
Віктор Петров-Домонтович знав 10 мов.
Ну, клас!
До речі, доктор Гарольд Уїльямс із Нової Зеландії вільно говорив 58 мовами. Коли Гарольд Уїльямс відвідував Лігу Націй у Женеві, спілкувався з кожним делегатом його рідною мовою.
– А хто ж най-най поліглотний? – озадачив мене Васильчик.
– Найбільшим поліглотом був німець Шютц із Франкфурта – на – Майні, який розмовляв 270 мовами.
Данський учений XIX століття Расмус Христіан Раск знав 230 мов, об`їхав увесь світ і уклав 28 словників.
В Україні професор Львівського університету Андрій Гавронський знав 140 мов, близько сотні робочих мов мав учень Агатангела Кримського – Омелян Пріцак. Андрій Білецький працював, використовуючи 90 мов. 68 чи ще більше знав Агатангел Кримський. Усі європейські мови знали історик Володимир Піскорський, поет Майк Йогансен.
Моєму Васькові як заціпило, а потім він вичавив:
– Та я ні за які гроші не написав би назви 270 мов. Мабуть, я пилеглот: запорізьку пилюку ковтаю, а жодної мови толком не знаю.
